Несправедливо забутою та непоміченою нині залишається постать талановитого керівника Чернігівської єпархії, справедливого владики, наставника, поціновувача церковної старовини – єпископа Чернігівського та Ніжинського Антонія (Соколова) (1850–1911).
Владика Антоній (у миру Яків Григорович Соколов) народився 9 (21) жовтня 1850 року в родині сільського священика Касимівського повіту Рязанської губернії. Коли маленькому Якову виповнилось вісім років, за благословенням батька та власним покликом серця хлопець вступив до Рязанського духовного училища. Згодом продовжив освіту в Рязанській духовній семінарії.
З грудня 1870 року Яків Соколов викладав у Касимівському духовному училищі, у стінах якого майбутній владика почав замислюватись над створенням сімʼї, проте Всевишній поєднав його життєвий шлях з чернецтвом. Тоді юнак вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1879 році, отримав ступінь кандидата богослов’я. У вересні того ж року призначений викладачем Київської духовної семінарії.
У 1883 році Яків Соколов прийняв чернецтво з ім’ям Антоній, а згодом був посвячений у сан ієромонаха.
У січні 1885 року священик Антоній (Соколов) призначений ректором Подільської духовної семінарії. Як згадував сам владика, інспекторська та ректорська робота «великотрудна і багатоскладова по своїй суті», проте саме вона надала можливість познайомитись з проблемами та радостями кліру, парафіян, стати ближчим до народу, його культури, звичаїв та традицій.
7 січня 1885 року владика Антоній був возведений у сан архімандрита. З 19 січня 1891 року єпископ Староруський, вікарій Новгородський, а у вересні 1889 року висвячений на єпископа Новгород-Сіверського, вікарія Чернігівської єпархії. У січні 1891 року – отримав титул єпископа Староруського, вікарія Новгородської єпархії, а з 3 вересня 1893 року – єпископ Чернігівський і Ніжинський. Помер 20 квітня (3 травня) 1911 року від паралічу серця. Похований у склепі Троїцького собору в Чернігові.
Окрім свого щирого, великодушного архіпастирського служіння на Чернігівщині, єпископ Антоній (Соколов) залишив після себе вагомий внесок на ниві збереження пам’яток народної та духовної культури краю. Так, за роки його управління Чернігівською єпархією був облаштований заклад для збереження місцевої церковної старовини. Воля єпископа займатися такого роду справою була обумовлена не лише покликом часу, тоді при єпархіях масово організовувати давньосховища – місця для зберігання церковних речей, які вийшли з церковного вжитку, а й особливостями домашнього вихованням, де вчили цінувати старовину, особистим бажанням зробити все можливе аби прислужитися народові.
Нагадаємо, що сама ідея створення своєрідного Чернігівського церковного музею була висунута ще попередником єпископа Антонія – відомим ученим-істориком та богословом Філаретом (Гумілевським). Важливим поштовхом у реалізації філаретівських задумів його наступником, єпископом Антонієм стало видане останнім розпорядження про організацію місцевого давньосховища на території Чернігівської духовної семінарії (квітень, 1906), а 14 жовтня – підписаний Статут єпархіальної музейної установи.
Колекція Чернігівського давньосховища містила кращі зразки робіт народних майстрів, а саме: ікони старовинного письма, мідні хрести, срібні та дерев’яні предмети богослужбового начиння, дароносиці, старовинні священицькі ризи, хоругви, плащаниці ручної роботи, антимінси, рештки старовинних іконостасів з різними фігурами, лампади, друковані та рукописні книги XVII столяття, нотники, монети, а також картини, портрети, дерев’яні меблі, царські й архієрейські грамоти, акти, документи тощо.
Ближче ознайомившись з невідомою донині постаттю єпископа Антонія, можна стверджувати, що поруч із ревним служінням Всевишньому, владика показав свою небайдужість до церковної та народної культури нашого краю та заслуговує на подальше дослідження науковцями.
Катерина ЛИТВИН, кандидат історичних наук, учитель Дніпровської ЗОШ I–III ступенів Чернігівського району