Мамин килим

Антонівці завжди були гордими та самодостатніми, працювали на совість на землі, навчали дітей у школі, лікували людей і виконували ряд інших робіт, тому ніколи, як кажуть, «не пасли задніх», тому й пишалося село п’ятьма Героями праці, кількома орденоносцями, іншими відомими в Україні людьми. А коли випадали хвилини перепочинку від основної і  домашньої робіт, знаходили втіху в пісні, майстрували, ткали, вишивали – для душі та на радість людям.

Змінюються часи та люди, життя не стоїть на місці, та, як і раніше, за часів дідів-прадідів, від яких вони успадкували господарську мудрість і хліборобський талан, українці не зраджують головному принципу своїх предків – творити і любити тих, для кого твориш.

Мама вишивала для себе і для нас – своїх дітей та онуків. У нас була велика сім’я: дідусь, бабуся, тато, мама і троє дітей. Батьки працювали вчителями. В Антонівській школі на Варвинщині заняття проводились у дві зміни, бо у нас навчалися ще і діти з сусідніх сіл: з Макіївки Варвинського району та з Усівки, Гурбинець, Кротів Пирятинського району Полтавської області. Батьки часто поверталися з роботи о дев’ятій годині вечора, але все одно мама знаходила час для улюбленої справи – вишивання.

Нині, через багато років, переглядаючи мамині роботи – вишиті рушники, серветки, наволочки, сорочки та килими, пригадую ті давні щасливі дні свого дитинства та юності у отчому домі на Чернігівщині.

…Весна 1953 року. На початку березня швидко танули сніги і мимо нашого обійстя з провалля на вигін ще по льоду біжить веселий струмок, у якому мамі треба встигнути виковзати (чернігівці знають, що це за робота) речі домашнього вжитку, одяг. А його ж було багато, бо сім’я велика. Працювала ненька у гумових чобітках весь день у крижаній воді і застудила ноги. Та так застудила, що не могла ходити. Довго лікувалась – не допомагало, а потім  місцева знахарка порадила вигрівати кінцівки у гарячому піску. Привіз тато пісок з Удаю і мама ціле літо на подвір’ї сиділа, вигріваючи ноги та вишиваючи картини і рушники, знімаючи дивовижні узори кращих сільських майстринь. А бабуся взяла на себе всі клопоти по господарству та ще і нас  трьох доглядала. І трапилося диво – першого вересня мама уже пішла до школи на роботу. Однак, любов до вишивання залишилася у неньки на все життя. Згодом, через кілька років, з журналу «Радянська жінка» вона зняла узор і вишила килим «Земле, цвіти!», про який пізніше написала вірша під назвою «Мамин килим».

Мамо! Ваш вишитий килим

В мене висить на стіні.

Рідний до болю і милий

І найдорожчий мені.

Мамо! Це ж Ви не доспали,

Душу вкладали в шиття.

Як же Ви вибрали вдало

Барви самого життя.

Мамо! Як гляну на квіти

Завжди згадаю село…

В щасті зросли Ваші діти,

Знаючи ласку й тепло.

Мамо! У нашій крамниці

Килимів кращих нема…

Ніби на крилах жар-птиці

Ви прилетіли сама.

Мамо! Довіку над нами

Сонце, зоря і світи!

Все, що Ви вишили, мамо

На килимі «Земле, цвіти!»

Всього матуся виготовила 18 килимів, шість з них зберігаються у мене, по два у моїх доньок, решта – у інших родичів. Як і щороку, погожого серпневого дня, винесла ці свої скарби на подвір’я і розвісила їх та розклала на траві, щоб провітрити, просушити. Їх побачила моя подруга, журналістка Надія Григорівна Гамалій, довго милувалась, а пізніше надіслала SMS: «Неймовірна краса і справжній скарб. Це наймогутніший оберіг для родини на всі часи».

Мамині вишивки не лежать мертвим багажем усі ці роки у моїй скрині. Неодноразово вони прикрашали сільський намет на День Броварського району, демонструвались на районному семінарі бібліотекарів, на виставці в будинку культури села Калинівка до свята 8 Березня, на вечорницях та інших заходах  в Требухівській сільській бібліотеці, де працюю уже понад 14 років.

Директор Броварської районної централізованої бібліотечної системи, член Національної спілки краєзнавців України Людмила Василівна Кошелєва та колектив бібліотеки створили при районній книгозбірні чудову краєзнавчу світлицю, до якої передала кілька маминих робіт.

Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Нинішня українська вишивка – результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса довкілля, її мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

З моєї великої дружної антонівської родини залишилась одна, та диво-квіти на маминих килимах щоразу нагадують мені про могутнє дерево мого роду, який нині продовжується у моїх дітях та онуках, обростає новим гіллям.

 

Надія КОЛЬЦОВА

Опубліковано у Присвяти | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

1 коментар до Мамин килим

  1. Надія Гамалій коментує:

    Ці килими, вишивки, якими я мала щастя милуватися у гостинній оселі Надії Кольцової, справжнє диво, творіння дивовижної краси та неймовірної енергетики. Вони зачаровують, примушують затамувати подих і битися серце швидше. Милуєшся ними та відчуваєш, як спрагла душа підноситься над буденністю і сповнюється вірою у невмирущість українського духу.

Залишити відповідь до Надія Гамалій Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.