Деркач Сергій Павлович
Народився 11 грудня 1973 року в Івано-Франківську.
Закінчив Прилуцьку загальноосвітню школу № 12 (1989) та Прилуцьке медучилище. У 1998 році закінчив Харківський військовий університет за спеціальністю «метеорологічне забезпечення».
З червня 1998 року військовослужбовець Збройних сил України. Майор, заступник командира танкового батальйону по роботі з особовим складом 1-ї окремої танкової бригади.
Загинув 30 липня 2014 року поблизу села Шишкове Слов’яносербського району Луганської області.
Похований 1 серпня 2014 року у Прилуках.
Указом Президента України № 708 від 8 вересня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про Сергія Деркача в серпні 2014 року на будівлі Прилуцької загальноосвітньої школи № 12 та у жовтні 2016 року на будівлі Прилуцького медучилища встановлені меморіальні дошки.
У 2017 році на честь Сергія Деркача та загиблих воїнів 1-ї танкової Сіверської бригади в смт Гончарівське встановлений меморіальний знак.
Джерело: Чернігівський історичний музей імені Василя Тарновського
Прочитав та й задумався – це ж би цьому чоловіку позавчора мало виповнитись лише 46 років…
Перечитав 9 (153) число нашої земляцької газети http://chz.org.ua/8-152-9-153-i-10-154-hazety-otchyj-porih/ ,
що була віддана до друку наприкінці серпня 2014 року. Жодної згадки про Деркача Сергія Павловича, який був похований 1 серпня 2014 року в Прилуках. Також жодної згадки про російсько-українську війну за незалежність України, де гинули (і гинуть) наші земляки.
Зате на стор.3 стаття про скандально відомого колишнього першого секретаря Чернігівського обкому компартії України, що помер 26 років тому…
А на стор.10 стаття про «край партизанської слави», вибачте, ГАНЬБИ! Читаю: «У партизанському русі брали участь майже всі мешканці КОРЮКІВКИ, Холмів, ПІСОК, Рейментарівки, Єліного, Мурав’їв, КОЗАРІВ, Клубівки та інших.» Та більшого блюзнірства годі придумати! Далі пішла всім відома комуністична брехня про кількість збитих партизанами літаків та знищених танків… От тільки нацистських підводних човнів не потопляли.
На стор.14 комерційна, рекламна стаття про будівництво на території Національного природного парку «Подесіння» – землі Козелецького району – качиної ферми на 10,8 млн голів качок на рік. Будувало ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “РЕГІОНПРОДУКТ – УКРАЇНА”, а власник – ІНОЗЕМНЕ ПІДПРИЄМСТВО “ВІКІНГ”, місто Кіровоград (тепер Кропивницький). Місцеві кажуть, будувалось на гроші росіян… Про екологію ніхто не думав. Дякуючи Богу, та небайдужим мешканцям сіл, будівництво зупинили. А так, яку б ви воду пили з Деснянського водогону?
Чомусь згадався вірш-докір, якого написав Олександр ОЛЕСЬ (Кандиба) у далекому 1928 році:
І ти продався їм, Тичино,
І ти пішов до москаля?
О бідна мати, Україно,
В журбі головонька твоя.
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет, колишній наш Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б’є катам поклони,
Катів виспівує в піснях.
А з-під землі ідуть прокльони
Борців, розп’ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний жиде,
Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина… цей не піде –
Він сам розіпне на хресті.