Не знаю, чому цю квітку обзивають коров’яком – якраз корови її і не їдять. А по-нашому вона зветься поетично – дивина скіпетровидна. І стоять її свічки, світять жовтим маяковим проблиском на збережених від обжорства агрохолдингів луках, наче наші молитви до Неба про перемогу у війні, яка не змовкає.
Що змінилося за проминулі десять днів?
Принципово – нічого, крім хіба замериканського скандалу щодо глави офісу президента Єрмака. І що тільки не наговорюють тепер на нашу землячку з Носівки Вікторію Кульгейко (за чоловіком – Спартц): один поважаний мною чоловік навіть сказав, що йому видно – Вікторія книжок не читає… Хтозна чи це нам треба знати, але принаймні, вона радить аналізувати наші сьогоднішні події в аналогії до Другої світової війни. І пригадується, як Вінстон Черчілль читав книгу про вторгнення Вільгельма Завойовника під час норвезької операції своєї армії. Черчіль – переможець у Другій світовій…
ЗСУ продовжують нарощувати сили для контранаступу, а головне – продовжують чистити склади росіян: он у Новій Каховці детонація йшла 12 годин! Кажуть, що там наскладали біля тисячі тонн смертоносних подарунків від брацкава расєйскава народа. За три тижні українці знищили 30 складів зброї – більше, ніж по одному в день! Сьогоднішня ніч була яскравою у Луганську – нарешті колаборанти можуть втішитися своєю брехнею про 8-річні обстріли Донбасу… І – спасибі американському народу за «Хаймерси», які так прицільно очищають і захищають нас від росіян!
А Головне управління розвідки Міністерства оборони України відзвітувало про блискучу операцію – на території окупованої Херсонської області знищили охорону тимчасової російської тюрми та звільнили п’ятьох українців – певно, той один військовий, що був там разом з цивільними, дуже для нас важливий. Але більш важлива українська зухвалість.
І ні-ні, ми не знаємо чому вибухають склади на території самої Росії, хто кидає вибухівку у військкомати. Проте хай у Брянській, Курській, Воронезькій і Ростовській областях трохи потрусяться, щоб хоч приблизно уявити що доводиться переживати українцям через їхню зомбованість та боягузство, які й дозволяють російську агресію.
Щоправда, РФ починає все гучніше тріщать. Листівки в Калінінграді з зображенням українського на німецького прапорів, листівки в Саранську про відміну виборів старійшини/інязора ерзянського народу, бунт жінок-буряток проти відправлення їх чоловіків на війну в Україну і, як наслідок – біля 500 солдатів-бурятів відмовляютья воювати. А ще й Путін помага: щойно він увів у дію рішення про заборону керівнику Татарстану титулуватися президентом – тільки главою республіки. А Татарстан, нагадаю, юридично має всі конституційні підстави для проголошення незалежності. За допомоги Казахстану, ім’я президента якого зневажливо перекручує Путін, татари таки проголосять незалежність. Ось і інязор народу ерзя Сиресь Боляєнь говорить про розпад РФ – а в нас він підполковник ЗСУ Олександр Болькін…
Біля 50 вбитих у мирному місті Часів Яр, щоденні обстріли Миколаєва і Харкова – це реальність, яка втомлює уже єеропейців, а українцям доводиться з цим жити. І вже навіть статистика прикордонної служби показує наростання нашої люті – числа виїжджаючих і в’їжджаючих зрівнялися. А ще ж десятки тисяч українців Росія тримає в концтаборах, тобто у фільтраційних і біля 30 відсотків чоловіків фільтрацію не проходять. Що з ними далі?
Наразі зять мого товариша самомобілзувався і зараз знаю тільки одного чоловіка, що уникає мобілізації. Українці не втомилися воювати і цим знову дивуємо світ. Давайте побільше «Хаймерсів» і «Цезарів» і ми захистимо вас, бюргерів, сеньйорів і месьє!
…І ранок прийшов у нечуваному холоді для середини літа, і налетіла сарана на поля Кубані, а українці стискали кулаки, дивлячись на випалені війною поля Таврії та били росіян скрізь, куди діставала їх священна лють. І молилися до первоверховних апостолів Петра й Павла, які розкривали пута тюрем, щоб розірвалася і велика тюрма народів під лукавою назвою «Російська Федерація». І відповідав Господь ураганом у Санкт-Петербурзі, сараною на Кубані, пожежами у Красноярському краї, вибухами на російських залізницях і зростаючим числом повідомлень у російські сім’ї про вбивство їх чоловіків у чужій для них Україні, яку знов-таки лукаво їх привчили вважати своєю.
Василь ЧЕПУРНИЙ