Офіційною датою заснування Державна служби геології та надр України вважається 1 лютого 1918 року. Цього дня урядом Української Народної Республіки було ухвалено Постанову про створення Українського геологічного комітету (УГК), затверджено його статут і штат. Головою Комітету був призначений Володимир Іванович Лучицький, професор Київського університету.
Час тоді був стиснутий, як пружина. З північного сходу на Київ наступали війська Петроградського уряду радянської Росії під орудою колишнього царського підполковника Михайла Муравйова. 27 січня 1918 року у Києві було проголошено стан облоги. 29 січня відбувся бій під Крутами, де загинуло близько трьохсот молодих українських патріотів, які намагалися зупинити навалу російських військ. Безпосередній штурм і захоплення ординцями Києва відбувся з 5 по 8 лютого 1918 року.
Зрозуміло, що повноцінна робота Українського геологічного комітету в такий час була неможливою. Мінялися уряди, Київ переходив від одної влади до іншої, але організаційна робота комітету все ж відбувалася, завдяки тому, що за наполяганням Володимира Лучицького в Статуті Комітету було обґрунтоване положення про позаурядовий міжвідомчий заклад. Метою його діяльності було науково-практичне вирішення не тільки прикладних геологічних завдань для України, а й фундаментальних наукових проблем геології в цілому.
В часи Української революції та громадянської війни УГК бюджетних коштів (як ми це розуміємо в наш час) фактично не отримував і планових польових геологічних досліджень майже не проводив. Але на запити різних відомств та організацій надавав геологічну інформацію стосовно родовищ і геологічної будови тих районів, які були обстежені та розвідані в попередні роки. Свою роль в історії геологічного вивчення надр України він відіграв.
У подальші роки створювалися, ліквідовувалися, реорганізовувалися управлінські структури геологічної галузі України, готувалися кадри, виконувалися польові дослідницькі, пошукові та розвідувальні роботи, лабораторне вивчення відібраних зразків гірських порід, рудних і нерудних мінералів. На сьогодні Україна за розвіданими запасами різноманітних мінерально-сировинних ресурсів є практично найбагатшою країною світу.
За даними сайту Державної служби геології та надр (Держгеонадр) України на теренах нашої держави виявлено майже 20000 родовищ і проявів 117 видів корисних копалин, з яких 8172 родовища по 94 видах мінеральної сировини мають промислове значення і обліковуються Державним балансом запасів.
До промислового освоєння залучено 2868 родовищ, на базі яких працює понад дві тисячі гірничодобувних і переробних підприємств. З багатьох видів запасів наше майбутнє забезпечено наперед на 300 – 400 років і більше. І це зіграло злий жарт з українцями. Взяти хоча б нафту чи газ. Запаси їх в Україні величезні, зокрема і на узбережжі, шельфі чи акваторії Чорного та Азовського морів. Зрозуміло, що Крим був метою Путіна не тільки як військовий плацдарм.
До речі, в радянські часи з українських надр видобувалося нафти та газу в обсягах більших, ніж ми нині споживаємо. І все це ділилося по-братерськи за спасибі. Старше покоління, згадаймо лише про леляківську чи полтавську нафту, газопроводи Дашава – Москва, Шебелинка – Москва … А потім новонароджені діти одного з наших президентів – олігархи «підсадили» нас на наркотично-газову та нафто-бензинову голку …
Наявність мінеральних чи інших ресурсів не є гарантією щасливого та безтурботного життя. Громадяни Японії чи Ізраїлю в надрах своїх територій практично не мають мінеральних ресурсів, але живуть набагато цивілізованіше і заможніше нас. Втішитися можна лише тим, що і наші північно-східні сусіди – росіяни не набагато краще живуть від нас. Ми маємо практично однакові моделі побудови держави та життя суспільства. Про це можна багато дебатувати. Можна попрікнути геологів за те, що вони продуктивно та чесно попрацювали в минулі роки і зробили нас теоретично багатими. Але ж не вони розпоряджаються розвіданими ресурсами. Двома словами, нам є над чим задуматися і чим займатися …
Багато було вчора, 2 лютого, зустрічей, дружніх обіймів, задушевних спогадів і розмов в Міжнародному центрі культури та мистецтв. На святкування 100-річного ювілею Держгеонадр України зібралися представники геологічних підприємств, експедицій і партій з усіх регіонів нашої держави. Урочистості супроводжувалися виступами видатних виконавців української сучасної та народної пісні. Кращих представників геологічної галузі було відзначено нагородами.
Мені було дуже приємно привітати Бориса Чуяна з нагородженням нагрудним знаком «Відзнака Мінприроди» Міністерства екології та природних ресурсів України.
Приємно тому, що він є онуком нашого вчителя, директора Ковчинської середньої школи Михайла Григоровича Чуяна та нашої вчительки української мови та літератури Ірини Іванівни Чуян, котрі внесли значний вклад у життя нашого села Ковчин, яке знаходиться в Куликівському районі й увійшло в Куликівську об’єднану територіальну громаду. До речі головою районної ради, а нині і головою ОТГ обрана учениця Михайла Чуяна, також історик за фахом, Наталія Миколаївна Халімон, кандидат педагогічних наук.
Під керівництвом Михайла Чуяна в селі було збудовано дві будівлі школи. Остання, триповерхова, відповідає всім вимогам сучасної навчальної системи. Після виходу на заслужений відпочинок (не люблю виразу – на пенсію) Михайло Григорович створив краєзнавчий музей, який і донині є одним із кращих в Україні.
Приємно було вітати Бориса Чуяна ще й тому, що він є моїм вихованцем. У часи моєї роботи на посаді директора Київського геологорозвідувального технікуму він отримав першу путівку у професійне життя навчаючись за спеціальністю «Прикладна екологія», а потім закінчив геологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В період між навчанням відслужив у Національній гвардії. Служба була пов’зана з Міністерством надзвичайних ситуацій, в якому працював після виходу у відставку генерал-майор Василь Євдокимович Устименко, організатор фельдєгерської служби в Україні, один із засновників нашого земляцького руху, невтомний і беззмінний керівник Корюківського відділення. І яке ж було здивування обох, коли вони дещо пізніше зустрілися в Товаристві «Чернігівське земляцтво», ще раз познайомилися, вже як земляки.
Онук Борис є достойним спадкоємцем свого працелюбного діда Михайла Григоровича. Громада села Смолянка обирає його депутатом районної ради. І, на відміну від депутатів Верховної Ради України, Борис Чуян засідань не пропускає. Активно працює в комісіях райради, пропагує здоровий спосіб життя, спорт і фізичну культуру, садить дерева разом із сільською молоддю, частий гість серед учнів шкіл, в будинках культури, клубах і бібліотеках району, вітає ветеранів війни та праці. В земляцькому колі, де мені випало тривалий час очолювати Куликівське відділення, після мого виходу на заслужений відпочинок за місцем роботи, ми вирішили обрати керівником Бориса. Нехай він отримає і такий важливий досвід громадської роботи. Отже від усіх земляків прийми вітання, наш побратиме, з першою відзнакою!
До чого про все оце розповідаю. Можна по-різному відноситися до життя. Події у 1917–1921 роках були одні, нині інші. Тоді, і нині знову, Україна перебуває на зламі. Важливо завжди знаходити себе в житті. Як тоді люди бажали кращого життя та визначалися у своєму відношенні до його особистої розбудови, так і нині. Можна тихо сидіти вдома, пропивати пенсію батьків, продавати на виборах свій голос за гречку чи горілку, ніде не працюючи, і вважати, що це найкращий спосіб задоволення життям. Можна створити власний бізнес, працювати самому та дати можливість комусь годувати свої сім’ї. Можна їхати працювати за кордон, якщо немає бізнесових здібностей, жити бажаєш краще, а заробітки в Україні замалі. Бог дав людині можливість вибору. А скористатися вибором маєш сам Ти…
Володимир ЛУЗАН, почесний член Ради ГО «Товариство «Чернігівське земляцтво», заступник голови Куликівського відділення