«Про нашого земляка з Ічні відомого скульптора Івана Мартоса написано багато, але його біографія містить неясності, недостовірні дані і навіть вигадки», – вважає Борис Олександрович Гузь. Саме висвітленню такого роду фактів він присвятив свою статтю «До біографії скульптора Івана Мартоса», що пропонується увазі відвідувачам нашого сайту.
FaceBook
Останні коментарі
- Анатолій Пінчук до У Національному музеї Голодомору-геноциду презентовано збірник Івана Забіяки про Голодомор на Талалаївщині
- Анатолій Пінчук до Презентація збірника про Голодомор 1932-1933 років у Талалаївському районі на Чернігівщині
- Анатолій Пінчук до Прийняли рішення по нагальним питанням
- Наталія Тимошенко до Прийняли рішення по нагальним питанням
- Іван Забіяка до Про сайт
-
Недавні записи
- «Вбивство голодом». УІНП презентує нове відео до Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років
- Андрій Сибіга провів у Києві переговори з міністром закордонних справ Чеської Республіки Яном Ліпавським
- 34 зрадники України позбавлені державних нагород України
- Не може бути миру в Європі без миру для України / There can be no peace in Europe without peace for Ukraine
- Оперативна інформація
З великою увагою прочитав статтю Бориса Олександровича. Дві цитати, які він привів, мене зацікавили. Ось вони:
«Мартос дуже не любив говорити по-російськи, не дивлячись на те, що народився в Малоросії..».
«Постійне вивчення стародавнього світу робить з цього хохла за походженням те, що під кінець життя він так офранцузився, що майже розучився говорити російською мовою.» (Російський мистецтвознавець, барон Микола Миколайович Врангель (1880–1915).
Він не розучився, він просто не хотів говорити російською мовою! Приїхавши на навчання до Петербургу в 1764 р. у віці 11 років, він не міг бути неписьменним (вирісши в козацько-старшинській сім’ї!). А «Россійская грамматіка», створена за наказом цариці Єлизавети Михайлом Ломоносовим, була вперше надрукована лише в 1757 році накладом 1200 примірників. Звичайно, він знав, що російська мова штучна, (синтетична). Все так просто. http://www.xn—-7sbabirvo2ammddtcfe8b2a.xn--j1amh/ua/linguistics/history-moscow-language.html
А щодо «голосу за кадром» у документальному? фільмі «Чернігівщина в житті славетних. Іван Мартос.» (ЧОДТРК СІВЕР-ЦЕНТР, 2007 р.), то добре, що ще не сказали: «Він часто приїздив в Україну, подовгу жив, коли перебував у творчих відрядженнях, багато працював У БУДИНКАХ ТВОРЧОСТІ».
Не дивуйтесь. Я пам’ятаю деякі публікації про Тараса Шевченка, де писали, що подорожуючи Україною, він потай зустрічався з кріпаками, розпитував про гірке життя-буття і співчував гіркій долі селян. За радянських часів писали навіть, що в розмовах підіймав народ на боротьбу з царизмом…
Задля красного слівця…
Шановний пане Анатолію!
Дякую за розгорнутий відгук на мою статтю. Творчі відрядження мене теж «порадували», це так по радянському. Зараз я доопрацьовую статтю, готуючи її до публікації на паперовому носії. Ваші зауваження врахую.
З повагою.
Стаття «До біографії Івана Мартоса» вийшла у збірнику: Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга дев’ята / Упорядники М.Терещенко, В. Шевченко. – К.: Гнозіс, 2018. – 88 с. – С. 52-66.
Віталій Федорович Шевченко, відомий український політик, журналіст, письменник, народний депутат України II, III, IV-го скликань, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (2005–2009), очолював фонд свого імені, який і видав вказаний збірник.
Він помер 20 вересня 2018 р. в Києві у віці 64 роки. Мабуть, передчував власну смерть, бо квапив мене з текстом статті, ще й розмістив у збірнику іншу мою статтю.
Земля йому пухом!