…Коли малий син посопував у колясці – я під Борисоглібським собором читав свіжий роман Юрія Мушкетика «На брата брат». Таке не забути: син, собор, книга…
Тепер же 90-літній Юрій Мушкетик, на порозі свого відходу, в інтерв’ю Леоніду Ісаченку називає саме «На брата брат» своїм найкращим романом. Хоча ще є і «Яса» – груба така книга, в чорній палітурці, з перекресленням назвою коротко, як зблиск козацької шаблі. А ще є «Біла тінь» – у ній така елегія чоловічо – жіночих стосунків уповні…
А ще ж Юрій Мушкетик – легендарний редактор журналу «Дніпро», де, аж допоки його не нагнали з ЦК КПУ, друкував «на грані фолу» гострі речі тих, кого нині звуть класиками.
Ще ж Юрій Мушкетик стояв біля витоків Товариства української мови імені Тараса Шевченка і Народного Руху і, як дбайливий господар, беріг ті витоки, щоб не замулились аж зразу при виході… На відміну від Бориса Олійника, що зрадив і побіг у Москву прислуговувати Кремлю – про гнилу його душу говорить Юрій Мушкетик у тому ж таки інтерв’ю, як і про доноси Павличка…
Пригадую, як Юрій Мушкетик махав руками, коли на засіданні оргкомітету по створенню Товариства української мови імені Тараса Шевченка я розказував лукаву позицію Станіслава Реп’яха, який для киян вбирався борцем за українство, а в Чернігові був вірним члєном обкому компартії і захищав два унітази у квартирі першого секретаря обкому Палажченка…
І ще – про творчість. Розказував мені Юрій Михайлович фантастичну річ на книжковому ярмарку, що його проводила чернігівська «Просвіта» – у селі на Бобровиччині під час війни чоловік приїхав із фронту до рідної жінки розбиратися з її зрадою …на танку. «Це ж така правда, що в романі напиши – не повірять!» – бідкався письменник.
… Юрій Михайлович із Веркиївки, що коло Ніжена. На жаль, хата не збереглася. Але є музей поки що Кирпоноса, який за рішенням сільської ради і стараннями рухівця Максима Вертюка має перетворитися в сучасний музей національної пам’яті – там буде і повернення додому Юрія Мушкетика.
На порозі ж його 90- ліття побажаймо собі пізнати нашого неголосного, некрикливого, але такого твердого у праці і в українстві земляка- класика.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Фото Василя НЕЧЕПИ
Читати також:
На одному подиху прочитав проникливу статтю Василя Федоровича про нашого славетного земляка. Я досі пам’ятаю той полум’яний виступ Юрія Мушкетика про захист української мови та українства на загальному зібранні Чернігівського Земляцтва! Це було за часів Януковича, за часів Табачника, коли знову розпочали нищити все українське.
Ще понад два роки тому я пропонував перейменувати музей у селі Вертіївка: http://chz.org.ua/ekskursijna-pojizdka-z-navchalno-vyhovnoyu-metoyu/#comments І ось прочитав, що «за рішенням сільської ради і стараннями рухівця Максима Вертюка має перетворитися в сучасний музей національної пам’яті». Нарешті!
Минулого року я пропонував в нашій газеті опублікувати статтю земляка Юрія Мушкетика з тижневика «Слово Просвіти». Але мене не почули… То прочитайте, будь ласка, цю статтю:
ЗНЯТИ ПОЛУДУ З ОЧЕЙ
28.06.2018 slovo
Юрій МУШКЕТИК
Як же потужно, сильно і довго діяла мерзотна неключима совіцька московська пропаганда на наших людей, і як безборонно діє та сама московська російська пропаганда нині. А наша нічого не робить, спить у холодочку.
Розмовляю зі знайомим українським бізнесменом (він у мене тільки один) і він: “Бандєри, бандєри, бандєри, мало їх стріляли і гноїли в таборах, а вони й тепер…” Подібне чую і в автобусі, і в тролейбусі. Мій знайомий просторікує, що Бандера і бандерівці служили німцям, фашистам і самі були фашистами. Але ж яка ница і гола ця брехня і чому ми її чуємо і терпимо? Просто відправити слухачів до газет передвоєнних, зокрема тридцять дев’ятого року. Ці газети, журнали є в багатьох великих бібліотеках. З них видно, як 1939 року мешканці західних областей зустрічали Червону Армію: квітами, усмішками радості, поцілунками, хлібом-сіллю. Жаско ждали братів зі сходу. І це правда.
А в сорок першому ці самі люди стріляли в спину відступаючій Червоній Армії. І це теж правда. Чому?
І. Для мене відомі неключимі підлості радянської влади. Але тут і я не можу втямити. Увійшовши, радянська влада одразу роздала селянам землю: “Збулась віковічна мрія селянина мати власну землю”. І одразу ж, щойно селяни її скопали, виорали, засіяли — забрали назад, об’явивши колгоспи. Для чого було її роздавати, для чого дратувати селян, адже знали, що будуть колгоспи. Їх теж не хотіли, але б перенесли легше.
ІІ. Релігія. І на Сході церкви було закрито. Поступово. Деяких священиків відправили в Сибір, інші залишилися, працювали в колгоспах, на підприємствах.
Одразу закрили церкви і всіх священиків у Сибір. Священиків православних, це тепер у Західній Україні чимало католиків-українців, тоді їх не було. Там віками йшла боротьба з католицизмом, з унією. (“Гайдамаки” Шевченка). І священик для мирян був і сповідальником, і радником, і агітатором. Зрозуміло, люди цього не могли перенести.
ІІІ. КПЗУ — Комуністична партія Західної України, вона була найчисленніша і найбойовитіша з усіх компартій світу, після ВКП(б).
Коли прийшла радянська влада, відразу наказ: здайте партквитки. А той комуніст: “Не здам, я за нього просидів десять літ у страшній польській тюрмі Березі Картузькій”. “Не здаси? В Сибір”.
ІV. В одночасся були закриті всі “Просвіти”, всі українські школи, бібліотеки і все інше українське переводилось на російську мову. Так само як до цього на польську.
І народ повстав. Народ! Удень чоловіки працювали в колгоспі, а увечері діставали з-під стріхи гвера і йшли на роздоріжжя або до сільради. ОУН, УПА — це ж не одиниці, не якісь придумані радянською владою бандити. Недарма на боротьбу з ними були послані регулярні війська, полки, дивізії, армії.
А звинувачувати цілий народ — остання справа.
Отже, ніхто ніколи не розповів і крихти правди про ОУН-УПА. Хоча б хто такі бандерівці і мельниківці, яка їхня програма, що вони робили. І краяли й крають: бандерівці співпрацювали з німцями, були фашистами. А поставте найпростіше запитання: де був у війну Степан Бандера? Сидів у страшному німецькому концтаборі Заксенхаузен. А три його брати? Були розстріляні німцями. Скажіть, могла людина служити тим, хто розстріляв її братів? Так, вони боролися одразу з німцями, росіянами, польською поліцією.
І знову треба казати правду, хоч і не зовсім приємну. ОУН сподівалася на німців, що вони дадуть можливість створити незалежну Україну. Вже й створили уряд. І одразу ці сподівання розвіялися. Німці арештували той уряд і Бандеру, як арештували і знищили його соратників по політичній лінії: сина поета Олеся Олега Ольжича і Олену Телігу (в нас у Києві є вулиця Олени Теліги), її розстріляли в Бабиному Яру. Оунівці (більше мельниківці) йшли групами слідом за німцями, утворювали свій місцевий уряд. Так у Києві в управі були майже всі оунівці, і в редакції газети “Українське слово” теж. Гестапо розкрило і всіх понищили. Так, наприклад, ви читали “Молоду гвардію” Фадєєва. Там зрадник Стахів. Він був у моїй хаті. Прочитавши перший варіант “Молодої гвардії” в журналі, він подав до міжнародного суду, й Фадєєв швиденько поміняв прізвище зрадника. Його йому підсунув КДБ. Стахів не мав жодного стосунку до Молодої гвардії, як і до німців, до гестапо, а був одним із керівників оунівської групи, яка йшла творити місцеву владу. І зовсім несосвітенна брехня, яку тиражували й тиражують в інформаційнім просторі російсько-совіцькі окупанти: бандерівці співробітничали з німцями. Про це й говорити шкода. Сьогодні написано сотні розповідей, спогадів, як боролися бандерівці і мельниківці з німцями, з фашистами, як гинули сотнями і тисячами, а їх ще й обпльовують совіцькі служки. Кадебісти ж створювали провокативні загони, переодягалися в оунівців і творили безчинства, ніби їх робили оунівці. Про це вже писали й колишні керівники партизанської боротьби, зокрема Строкач. Так партизанські енкаведистські загони Медвєдєва і Кузнєцова убивали німця, підкидали під село, яке підтримувало оунівців, і німецькі карателі село знищували. Кузнєцов загинув від рук бандерівців, бо був у формі гауптмана, загинув як німець.
І знову ж таки, все це ніхто не роз’яснив народу. Нашим урядовцям ніколи — вони рахують гроші. А вже ж минуло стільки часу!
І сказати повинні ми. Ми маємо можливість. Ми можемо писати в газети, журнали, виступати по радіо і телебаченню. У нас, слава Богу, таки є демократія. До мене приїздив знайомий білорус, як він заздрив. Казав: “Ви можете говорити правду. А в нас усе на замку”.
Цінуймо. Працюймо. Читаймо! http://slovoprosvity.org/2018/06/28/znyaty-poludu-z-ochej/