І на вірність своєму народу присягнувся…

Олександр Куліда був мобілізований до Збройних сил України 19 березня 2014 року. Спочатку перебував у військовій частині в Гончарівську, а з 7 липня він – механік ремонтної роти в зоні АТО. У вересні була недовга відпустка і він знову повернувся на службу.

Здавалося б про що можна говорити із військовим, який тільки-що на короткий час вирвався із пекла? Про війну? Та може краще дати хлопцю бодай на трохи забути про неї…  Хоч впевнена, що подумки він там, разом зі своїми армійськими товаришами… Вони пройшли перевірку  на міцність в екстремальних умовах. Стали йому рідними, як брати… Бойове братство. Не дивно, що на моє запитання про допомогу для нього, Олександр  відповів: – У мене все є. А от хлопцям би допомогти…

Олександру – 26 років. Народився та виріс в Старій Басані Бобровицькому районі Чернігівщини. Після закінчення школи навчався у Київському вищому професійному училищі деревообробки. Та набута професія виявилася не до душі. Не його це справа. Тож в подальшому шукав себе  в інших сферах. В 2006 році почалася його служба в армії, а саме в Державній спеціальній службі транспорту в м. Чернігові в якості слюсаря по ремонту техніки. Далі повернувся в село, три роки працював в ТОВ «Земля і воля». Згодом працевлаштувався на роботу в Києві. Призвали його на службу вже вдруге із ПАТ «Укрпластик», де працював укладальником-пакувальником.

Разом з ним в зоні АТО служить ще один хлопець із цього підприємства. Воїни дуже вдячні керівництву та  працівникам заводу, які постійно підтримують їх. Допомагають у забезпеченні всім найнеобхіднішим в умовах війни. Це і обмундирування, бронежилети, продукти та інше. Олександра зворушує, що  не забувають про земляка і старобасанці та, зокрема, сільський голова Лідія Єреп.  Підтримка з усіх сторін багато чого вартує, додає сил у нелегких військових  буднях. І,звичайно, важко переоцінити роль волонтерів, які  постійно приходять на допомогу захисникам України.

Всі ми багато знаємо про жахи війни, яка так несподівано прийшла на українську землю. Розуміємо, як нелегко там… В зоні АТО…  Олександр  Куліда не скаржиться. Спокійний і небагатослівний. Відповідальний і сильний. Відчувається, що розмовляєш зі справжнім чоловіком. В свої 26 він вже знає, що таке війна… Гордиться своїми побратимами. Розповідає, з яким нетерпінням і хвилюванням вони чекають тих, хто пішов на завдання. Приходиться не тільки воювати, а й самим  вирішувати всі побутові проблеми. Хтось ремонтує техніку, а інші носять воду, займаються пранням. Варять їсти. Меню у них різноманітне. Борщ такий смачний виходить, що не кожна жінка ще так зварить. Навіть вареники пробували готувати.

А у вільні хвилинки солдат пише вірші. Про Україну і війну, про маму і кохану жінку. Його дружина родом із Олександрівки, зовуть її Наталія, як і маму Наталію Петрівну. Познайомився Олександр зі своєю половинкою ще до служби в армії. Разом вони вже вісім років.

До речі, хлопець каже, що вірші пишуть багато товаришів по службі. Природно виникає питання, коли вперше відчув бажання висловити свої почуття у віршованій формі. І тут Олександр  згадує пору свого дитинства. В дитячі роки багато часу проводив на ставку. Плавав, ловив рибу. Тож не дивно, що перша його проба пера саме про природу. Написав вірш в молодших класах, потім  була перерва і повернувся до поетичної творчості вже будучи старшокласником. Писав про  Батьківщину, рідне село, природу і, звичайно, про кохання. Є в нього і гумористичні твори. В шкільні роки багато читав. Серед улюблених авторів Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Омар Хайям,  поет-гуморист Андрій Динник (наш земляк, кобижчанець). Після закінчення школи довго не писав вірші, а нині знову повернувся до свого захоплення.

Багато часу в дитинстві проводив разом з дідом Петром, який був заядлий мисливець, великий жартівник і любитель розіграшів. З полювання приносив качки. Разом з дідом внуки (у Олександра є менший на два роки брат Євген) взимку ловили в’юнів. Змалечку хлопець не лише ловив рибу, але й сам її чистив, жарив, коптив. Варив юшку. І не тільки. Вдвох з братом навіть борщ в печі варили. Мама розкаже, що за чим класти і пішла на роботу, а хлопці самі куховарили. Олександр сміється: – Вмію, вмію борщ варити. Я ж в селі виріс!

Мабуть, найкраще характеризують нашого земляка ось ці слова: – Всі свої проблеми я звик вирішувати, розраховуючи на власні сили.

Після короткого відпочинку Олександр знову відправився служити Україні. Сумуватиме за домівкою, де за нього день і ніч  думають і моляться його  рідні… Хотілося б низько вклонитися батькам, Наталії Петрівні та Сергію Миколайовичу, за те, що виростили, виховали такого достойного сина! Справжнього чоловіка і патріота України.

Людмила ХВОЯ

 Вірші Олександра Куліди

* * *

Поміж зелених очеретів

У вербах схилих край села

Річка Басанка не забута,

Вона на ледь та все ж жива.

Біжить у  рогозі край поля

Поміж сухої осоки,

Бобри завзяті риють землю,

Будуючи собі хати.

Попід старим корявим кленом

Хлюпоче, бризкає вона,

Ондатра пропливає швидко

До сірого свого житла.

Там крижні пурхнули крилаті,

Гадюка в’ється у траві,

Рій диких  бджіл, неначе буря,

Гуде у великому дуплі.

Кружляє жайворонок в небі,

Бугай десь там собі реве.

Надвечір все це завмирає,

На ранок знову оживе.

(Вірш написаний ще в шкільні роки)

АТО

Де бої не вщухають і порох,

У повітрі свинцевий потік,

Де палають будинки і горе,

Ти тримайся, бо ти – чоловік.

І на вірність своєму народу

Присягнувся й своєї землі,

І за честь України держави,

Оборону своєї землі.

Відіб’ємо  Луганськ із Донбасом

І вернемось додому в сім’ю,

Пом’янемо героїв країни,

Яких  вже нема з нами в строю.

Вічна пам’ять тим хлопцям і слава,

Пам’ятати будемо їх імена.

Їхні душі живі разом з нами,

Коли навіть їх поряд нема.

* * *

Річка біжить, рогоза понад полем,

На моїй рідній Басанській землі.

І вітер колише високі тополі,

Тільки б не було в країні війни.

Щоб пісню співав соловей понад гаєм,

Кружляли в небі тільки птахи.

Та не було на сході країни,

Чути як місто руйнують СМЕРЧІ.

Щоб не було в країні горя,

Не гинули наші хлопці там.

ГОСПОДИ БОЖЕ, невже ти не бачиш,

Як тяжко ховати синів матерям?!

Я Молю БОГА і вірю у те, що

Буде в нашій країні мир.

Не буде блукати смерть і шукати

Розривами ГРАДІВ серед квартир.

Нарешті настане життя безтурботне,

Зміниться влада і все для людей.

Загинувшим буде ГЕРОЯМ СЛАВА…

Буде майбутнє для наших дітей.

* * *

Де  колишуться віти від танків,

Від гармат замовка соловей,

Хоч на серці і тяжко, і важко,

Є підтримка коханих людей.

Та ще гріє тут хлопців надія,

Що чекає їх вдома сім’я.

В кого мама, а в кого дружина,

Та чекає на батька хлоп’я.

Зігріває це душу і тіло,

І дає нам наснагу в цей час.

Український і вільний народе,

Оборону тримаєм за вас.