Таку назву має стаття в косовському виданні KOHA та телесюжет, які підготувала моя колега Gili Hoxhaj. У них ідеться про моє захоплення малюванням та, зокрема, петриківським розписом.
Це не лише мій порятунок від тривоги та втоми, коли пишу про війну в Україні, беру інтерв’ю в політиків і біженців, спілкуюся з тими, хто вижив після тортур та згвалтувань. Адже левову частку свого часу в Приштині займаюся саме журналістською працею та публічною діяльністю, яка, буду відвертою, вимагає повної самовіддачі.
А Петриківка – це інша частина мого життя, мого світу, в якому немає місця злу та ненависті. Сьогодні, під час війни, це заняття дає мені змогу з особливою гостротою усвідомлювати свою причетність до України і Українського Народу. А ще – можливість познайомити світ із частиною нашої багатющої культурної спадщини, яку не знищити і не розтоптати. Так було, так є і так буде.
Людмила МАКЕЙ