Черговий раз під керівництвом Миколи Поети збиралося об’єднання ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Традиційно зустріч почалася з відвідання тих, хто за станом здоров’я не покидає своїх осель, а також вшанування пам’яті всіх загиблих від смертельної дози радіації. До пам’ятника чорнобильцям у Деснянському районі Києва були покладені квіти від столичного Чернігівського земляцтва.
З року в рік зменшується кількісний склад об’єднання та все більше його членів недуги обмежують активність. Поступово притупляється гострота та трагічність подій, коли на Чорнобильській АЕС вибухнув реактор. Стираються в пам’яті тодішніх дітей спогади про подорожі через весь Радянський Союз до рідних і близьких, до піонерських таборів, щоб сховатися подалі від чорної невидимої смерті – радіації. Понуро стоять зниклі села, де колись буяло життя та народжувалися діти, німим докором заглядають у вічі випадкових подорожуючих мовчазні зруби хат.
Про все це згадували у своїх виступах учасники ліквідації аварії, відмічали епізоди теплих травневих днів, коли, потрапивши у саме пекло, де полум’янів кратер зруйнованого реактора, ліквідатори – військові – молоді солдати у перервах ганяли футбольного м’яча. Зовсім неподалік у населених пунктах діти гралися на вулицях, осідав радіоактивний пил у квартирах киян. Здавалось, безкінечним потоком у напрямку Чорнобиля рухалася рятувальна техніка та пасажирські автобуси. В той же час у офіційних кабінетах визрівали плани повної евакуації мирного населення. Пізніше розпочалися наукові пошуки обґрунтування виведення земель з експлуатації. На неминучу загибель були приречені гектари хлібних полів, ділового лісу та випасних лугів, а згодом було знищено тисячі тонн зерна нового врожаю, яке стало непридатним для вживання.
Крім складних і небезпечних рятувальних робіт біля реактора, наші земляки виконували й іншу вкрай потрібну місію – своїми знаннями, талантом і творчістю підтримували дух ліквідаторів. Серед них – Дмитро Волох – нині доктор фармацевтичних наук, академік, Валентина Пархоменко – народна артистка України, Владислав Рейський – кінооператор та інші.
Сивочолі, стомлені від хвороб та життєвих негараздів ліквідатори, зверталися до молоді із закликом бути відповідальними, берегти свій край, відтворювати національну гідність і патріотизм.
Ми не можемо втрачати пам’ять про минуле, мусимо повертатися і аналізувати, щоб цей урок недбалості чи фаталізму не повторився. Адже у нас тепер вже є свій «близький схід» та «українська Абхазія» в Криму.
Ганна СКРИПКА
Фото автора