День висадки військ союзників у Нормандії 6 червня 1944 року у США називають D-Day, у СРСР, а нині Росії, це день відкриття так званого «Другого фронту». На Заході та Росії значення цієї найбільшої військової операції оцінюють по-різному.
Як США та їхні союзники йшли до цього дня? Як Москва закликала про допомогу на фронті — і яким чином союзникам вдалося підтримати СРСР у боротьбі з Німеччиною? І як Вашингтон та Лондон брали участь у війні проти країн «осі» до висадки в Нормандії?
Значення слів
D-Day (День «Д») – американський військовий термін, що позначає заздалегідь призначений день початку великої військової операції; у російській є аналогічний за змістом аналог – Час «Ч». У західній історичній літературі та пресі також часто використовуються назви «Висадка в Нормандії» або «Операція Оверлорд».
«Другим фронтом» в СРСР, а пізніше – і в усьому світі, назвали очікувану висадку британських та американських військ в окупованій Франції. Назва мала на увазі, що «Перший», тобто головний фронт – радянсько-німецький, на якому нацисти тримали більшу частину сухопутних військ і де за час війни зазнали найбільших втрат, а «Другий фронт» – другий за значимістю.
Для західних союзників – а у висадці в Нормандії брали участь військові з 12 держав – D-Day був винятково важливим, але не «другим» фронтом. Американці та британці, на відміну від СРСР, і так воювали на два фронти: у Європі та з Японією – в Азії та на Тихому океані.
«Німеччина перша»
Британці, які виступили на захист Польщі, з 1939 року вели війну з нацистською Німеччиною та фашистською Італією. У свою чергу, до 22 червня 1941 року Німеччина та СРСР були де-факто союзниками, які спільно ділили Східну Європу. Радянський офіціоз декларував, що на початку нової європейської війни винні не нацисти, а імперіалісти Англії та Франції, СРСР офіційно привітав Гітлера зі взяттям Парижа.
Союз тоталітарного СРСР із західними демократіями став одним із найнезвичайніших і суперечливих альянсів в історії.
Через два тижні після нападу японців на Перл-Харбор (7 грудня 1941 року) президент США Франклін Рузвельт і прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль, які зустрілися у Вашингтоні, вирішили вважати спільним стратегічним пріоритетом перемогу над найбільш небезпечним ворогом – Німеччиною. Ця політика отримала назву «Німеччина перша» (Germany first). Рузвельт і Черчілль погодилися, що для перемоги знадобиться висадка військ у континентальній Європі, проте коли це станеться, ніхто не міг передбачити.
Найбільшою проблемою була відсутність у західних союзників достатньої кількості військ і військової техніки. Великобританія втратила більшу частину регулярної армії та величезну кількість військової техніки в Дюнкерку: британських новобранців не було чим озброювати.
За рік до вступу США у війну чисельність американської армії становила 174 тисячі осіб – цієї кількості військ було недостатньо навіть для захисту кордонів країни. У США було лише 66 танків, які на той час стали головною ударною силою європейських армій. 1941 року американські конструктори мали готовий проект випуску легкого танка – середні та важкі танки не існували навіть на рівні ескізів. Військові заводи в США практично були відсутні або перебували в жахливому стані через довгу Велику Депресію, яка призвела до різкого скорочення асигнувань на оборону. Військові склади були забиті уніформою та гвинтівками доби Першої світової. У країні було мізерно мало генералів та офіцерів, які мали навчити новобранців і повести їх у бій.
Фактично, США опинилися в одному становищі з СРСР, що в перші місяці війни втратив більшу частину регулярної армії і змушений створювати нову промислову базу.
Прохання про допомогу
Після нападу Німеччини та формування незвичайного альянсу СРСР та Великобританії радянський лідер Йосип Сталін негайно попросив Черчілля надати Червоній Армії тисячі літаків та танків, яких у британців не було. За дев’ять місяців до атаки на Перл-Харбор США розповсюдили на СРСР програму ленд-лізу, надавши Москві військові матеріали, життєво важливі для порятунку країни. Однак СРСР вимагав і пряму військову допомогу.
СРСР вперше закликав Велику Британію відкрити другий фронт у Європі практично негайно. Вже 30 серпня 1941 року, через два місяці після початку німецького вторгнення, Сталін надіслав листа послу СРСР у Великій Британії Івану Майському: «Говорячи між нами, повинен сказати Вам відверто, що, якщо не буде створено англійцями другий фронт у Європі в найближчі три-чотири тижні, ми і наші союзники можемо програти справу».
Втім, саме тоді радянські та британські війська спільно окупували Іран, який відіграв важливу роль для постачання ленд-лізу.
У жовтні 1941 року для порятунку Москви Сталін попросив Англію направити до СРСР 25-30 дивізій, які Черчілль не мав.
У серпні 1942 року, на Московській конференції, в якій брали участь представники вищого керівництва США, Великобританії та СРСР, західні союзники повідомили, що вивчили це питання і дійшли висновку, що подібна операція призведе до їхнього швидкого розгрому.
На той час Німеччина вже серйозно зміцнила північне узбережжя Франції – як показали події 1944 року, вогонь головних калібрів британських та американських кораблів не зміг знищити німецькі вогневі точки.
СРСР та комуністи у країнах Заходу вимагали якнайшвидшого відкриття «другого фронту», проте Вашингтон і Лондон, які постійно готували плани висадки на півночі Франції, вважали, що для цього недостатньо сил. До того ж, десантні операції – з використанням флоту, авіації та сухопутних військ – досі вважаються найскладнішими.
У серпні 1942 року британці зробили невдалу спробу захоплення французького порту Дьєп: для підтримки десанту було зібрано угруповання з більш ніж 200 кораблів і понад 570 ескадриль авіації – проте частини, що висадилися, були швидко розгромлені німцями.
Цей досвід, а також досвід десантних операцій у Тихому океані та в Північній Африці дозволив успішно провести висадку 4 червня 1944 року, однак отримані знання та вміння (наприклад, США розробили та оснастили війська спеціальними десантними суднами) були щедро оплачені кров’ю союзників.
Підготовка
Впевненості в тому, що висадка в Нормандії завершиться успіхом, не було. Генерал Дуайт Ейзенхауер напередодні початку операції підготував листа: «Війська, авіація та флот зробили все, що могли зробити хоробрість і вірність обов’язку. Якщо хтось винен у невдачі цієї спроби, то це лише я».
У D-Day взяли участь близько 2 млн військовослужбовців союзників, які діяли за підтримки 7 тисяч кораблів різних типів та майже 12 тисяч бойових літаків. Ця гігантська військова міць була зібрана у Великій Британії.
Щоб убезпечити ці сили від атак із повітря, знадобилося виграти Битву за Англію і навчитися протистояти нове слово у військовій справі – німецьким балістичним і «крилатим» ракетам.
Для того, щоб перекинути війська, спорядження та боєприпаси до Європи, США та Великобританії довелося спочатку виграти Битву за Атлантику – убезпечивши свої кораблі від атак численних німецьких субмарин. Гітлер розумів значення Атлантики і витрачав гігантські ресурси для будівництва нових підводних човнів, що відбирало в німецької промисловості ресурси, необхідні для виробництва танків і гармат.
Щоб підірвати військові та транспортні можливості Рейху, британці та американці постійно бомбили Німеччину. Згодом міністр озброєнь Рейха Альберт Шпеєр назвав ці операції «невідомим Другим фронтом», результатом якого стало виведення основних сил Люфтваффе зі Східного фронту. Так було в січні 1943 року (закінчення Сталінградської битви – однієї з вирішальних битв війни) у боях з Червоною Армією брали участь 445 німецьких винищувачів, повітряний простір Рейху захищали 1045 винищувачів. У січні 1944 року (прорив блокади Ленінграда) на Східному фронті перебували 425 німецьких винищувачів, повітря Німеччини та західної Європи обороняли 1605.
Однією з найкращих гармат Другої світової була німецька «88-міліметрівка» – це була і чудова зенітка, і чудова протитанкова зброя. 75% цих гармат стріляли по британських та американських бомбардувальниках, а не по радянських танках.
На шляху до D-Day США та Великобританія зуміли знищити великі німецькі та італійські угруповання у Північній Африці.
У серпні 1943 року Гітлер наказав припинити наступ на Курській дузі через висадку союзників в Італії, куди з-під Курська були перекинуті добірні дивізії СС.
Західні союзники зуміли вивести з війни найпотужнішого союзника Гітлера – Італію, значну частину території якої було окуповано військами союзників протягом місяця до висадки у Нормандії.
Фінал
Відкритий у червні 1944 року «Другий фронт» дозволив менш ніж через рік завершити Другу світову війну в Європі.
Алекс ГРИГОР‘ЄВ, «Голос Америки»
Алекс Григор’єв
З 1984 року працює журналістом, редактором та оглядачем у російських і міжнародних ЗМІ. На «Голосі Америки» – з вересня 2009 року. Спеціалізується на висвітленні питань міжнародних відносин, оборони та безпеки, розвідки, тероризму, ядерної тематики.
Детальніше за посиланням: https://www.golosameriki.com/a/d-day-preparations-history/7641916.html