Юлія Солнцева – актриса, режисер, дружина Олександра Довженка.
У всіх довідниках значиться: народилась 1901-го. Одначе в архіві РГАЛИ (рос. – российский государственный архив литературы и искусств) я побачив фото маленької ЮЛі, їй там років зо два. На фото дата – 1898. Отже, найімовірніше вона народилась 1896-го. Справа проста: опісля революцій і громадянської війни люди приходили у відповідні інстанції, аби отримати нові документи, і називали ту дату народження, яка їм подобалась.
Узагалі про неї чимало вигадок. Скажімо, вичитав я в одного одеського журналіста: «Ю. Солнцева тогда уже была знаменитостью, но вряд ли могла назвать свою жизнь счастливой. Она родилась 7 августа 1901 года в Москве. Когда девочке было четыре года, погиб отец, а вскоре скончалась и мама. Юлия осталась на попечении бабушки и дедушки».
А ось що пише сама Солнцева у своїй автобіографії: «Я родилась в Москве в 1901 году 25 июля. Мои родители были служащими. Мать разошлась с отцом, когда мне было 3 года и видела я своего отца раза 3-4 раза в жизни. Мой отец Ипполит Федорович Солнцев умер в 1935 году, мать Надежда Павловна Солнцева в 1959 году». І це так і є – теща Довженка пережила свого зятя на три роки.
Знаменитістю Солнцева справді була – після того, як у 1924-му зіграла королеву Марса Аеліту в однойменному фільмі Якова Протазанова. Й одразу Зіна Вєсєніна у «Папироснице от Моссельпрома» Юрія Желябужського – про дівчину, що мріє стати актрисою. Далі була Одеса, зйомки на кінофабриці… І був Олександр Довженко, взятий нею у полон – швидко й рішуче. Як думає дехто – за завданням спецорганів, які приставили її до нього як «недремне око». Причини такої трансформації втаємничені, одна з можливих – вона просто заплуталась у лабіринтах того часу, чим і скористались.
Один лишень епізод, з іншого приводу. 7 листопада 1952 року Довженко повертається з Нової Каховки, де перебував кілька місяців, вивчаючи матеріал для кіноповісті «Поема про море», до Москви, де його чекає Солнцева, дружина. У Щоденнику він записує патетичне:
«Зустріла мене на вокзалі Юлюша, красива і дбайлива, як і завжди. І Юра Тимошенко . Дома свято. Я почував свій дім і весь був, як хлопчик колись перед святом. Одне вікно у нас, як се водиться вже кілька років, закрите великим портретом Сталіна. Світло, чисто. Ще й подарунки приготувала для мене моя Юлюша, тільки втомилась вона. Коли почав я читати їй свої враження від самольоту, вона заснула. У мене під кінець почало кружитись в голові. Спав погано. Знов болить аорта, і я кашляю. Може й кашель від серця, хто зна. Зараз шоста година ранку. Я пишу, сидя один на чистому ліжкові. Свято революції. Далеко десь Каховка. Далеко все, і майже всі дорогі мої люде, і водночас близько у серці їх ношу, як дорогоцінні дари, осіннє листячко з київського саду…».
Що за листячко із київського саду?? А це спогад про прогулянку садом Київської кіностудії (нині імені Олександра Довженка) разом із поетесою Валентиною Ткаченко і її малим сином Романом (в майбутньому Роман Адамович став одним із найпомітніших українських художників кіно і театру). З Валентиною у Довженка трапився в ті роки роман, який він, звісно, приховував від Солнцевої.
От тільки те листячко й видає сум і ніжність: бо ж дар той дорогоцінний доводиться тримати у таїні.
Отак і жив Довженко – закритий від світу портретом тов. Сталіна і Солнцевою, яка ретельно охороняла його від справді багатьох проблем (у т.ч. побутових), від смерті (будемо об’єктивними – якби не вона, не факт, що Довженко вцілів би на початку 1930-х, саме її знайомства «у верхах» дозволили щось майже нереальне – влаштувати зустріч Довженка із Сталіним, після чого смерть митця просто відтермінували).
І багато іншого, але це вже іншим разом. У моїй новій книжці про Довженка, рукопис якої вже у видавництві «Дух і літера».
Сергій ТРИМБАЧ
На фото:
Юлія Солнцева – Аеліта
Разом з Олександром Довженком