Завтра, 10 вересня, 130-та річниця від дня народження Олександра Довженка (1894-1956), одного із геніїв екранного мистецтва, українського і світового. В цей день група кінематографістів побуває на батьківщині митця, у Сосниці, на Чернігівщині. А 12 вересня, у четвер, запрошую усіх (вхід вільний!) до Червоної зали Будинку кіно на перегляд Довженкового фільму «Земля» (1930), у супроводі музичного гурту ДахаБраха. З моїми коментарями…
Реставрована копія стрічка надана Довженко-центром, за що особлива подяка його співробітникам і співробітницям!
Не знаю точно, що скажу на початку. Може, так: «Сьогодні 12 вересня – день, коли помер мій дід Павло Макарович. Цього дня Олександр Довженко зазвичай відзначав свій день народження, хоча насправді тим днем був інший вересневий проблиск життя – із цифрою 10. Згадую смерть свого діда і тому, що він мій дід, і тому, що на початку «Землі», яку ви почнете дивитися за 15 хвилин, бачимо смерть діда, діда Семена – саме так, прототипом був дід самого Довженка. В цій ролі молодий ще на ту пору, 37-річний актор Микола Надемський,- його замучать і уб’ють за кілька літ потому в енкаведистській тюрмі. А в «Землі» дід його помирає ідеальною смертю – з нього, за ветхістю літ, витекли усі життєві соки, він злітає з дерева життя на землю яко пожовклий лист. Не буває нічого природнішого. Навколо діти, онуки і правнуки, рід, якому немає переводу, навколо буяє розкішне життя природи, зафільмоване рукою генія візуалістики Данила Демуцького…
Фільм заборонили – брутально, з хамськими формулюваннями в пресі… Нібито сталін, подивившись картину, сказав: «Порнографія!» (у фільмі, як відомо, є плани оголеного жіночого тіла). Тінь смерті звідтоді ходила за Довженком назирці. Поет Владімір Маяковський хотів допомогти – наступного дня після зустрічі з кінорежисером нібито застрелився (куди вірогіднішою є інша версія: розправа енкаведистів; не за підтримку Довженка, звісно, за інші «гріхи»). Арешти і самостріли складають хроніку подій початку 1930-х. У травні 1933-го застрелився Микола Хвильовий, автор концепції Азійського ренесансу. Довженко приїхав, зайшов у кімнату, нахилився і поцілував прострелену скроню, те місце, куди увійшла куля. Смерть – скільки разів потім Довженко накликав-прикликав її до себе. Він ловив її – і не піймав…
А взагалі-то йому праглося іншого й інше прикликати – щасливе майбуття, яке буде схоже на Рай, на сад власне. Тому сади він насаджував скрізь, де міг – насамперед на тих кіностудіях, де працював… Сади цвітуть і в «Землі». Цвіте й соняшник, край поля, на самому початку фільму. а поруч юна незаймана дівчина… Що значить цей кадр, цей магічний план? Він промовляє про віру в те, що Україна є тією ренесансною землею обітованною, звідки постане Сонце нового життя…
Хто хоче послухати далі – приходьте 12 вересня, до Червоної зали Будинку кіно.
Початок о 18:00. Вхід вільний.
Уклінно прошу ПОШИРЮВАТИ ЦЕЙ ТЕКСТ, ДЯКУЮ!
13 вересня, у п’ятницю в центрі подій буде Національна кіностудія імені Довженка. Вхід буде вільний. Чимало подій, з показом Довженкових фільмів (і не тільки) включно. А о 14:00 знаменна подія – відкриття пам’ятника, а власне скульптурної групи авторства Володимира Щура, де Довженко і Демуцький застигли у прекрасній миті зйомок геніальної «Землі».
Сергій ТРИМБАЧ