Швидко промайнуло літо і Рада земляцтва 20 вересня зібралася на своє перше осіннє засідання.
На порядок денний було винесено п’ять питань:
- Про підготовку до загальних зборів. Доповідач Віктор Ткаченко та керівники відділень.
- Про святкування 15-річного ювілею газети «Отчий поріг». Доповідач Леонід Горлач.
- Про передплату газети «Отчий поріг». Доповідачі Тетяна Літошко та Микола Халимоненко.
- Про зміни до Статуту. Доповідач Тетяна Літошко.
- Різне.
Після затвердження порядку денного, по черзі виступили доповідачі.
Віктор Ткаченко ознайомив членів Ради та запрошених з новим підходом до підготовки зборів земляцтва, проведення яких традиційно передбачається в січні: буде кінофільм про зроблене кожним відділенням в поточному році. Віктор Вікторович також назвав ряд відділень, які не попадуть у кінофільм через відсутність роботи та особливу увагу звернув на роботу Коропського відділення, в якому продовжує активно працювати почесний голова відділення Анатолій Карацюба, а не новообраний Володимир Буглак.
У свою чергу, присутні погодилися надати офісу земляцтва до 1 жовтня необхідні фото – та кіно-матеріали.
З приводу святкування 15-річчя, Леонід Горлач похвалив газету «Отчий поріг», редакцію якої очолює з перших днів її існування. «Газета зберегла рухомий портрет громадського об’єднання. Люди були, але відійшли у вічність. Однак, на сторінках газети збереглася пам’ять», – наголосив Леонід Никифорович. На завершення своєї доповіді він запропонував Раді підтримати клопотання про присвоєння звання заслужений журналіст України працівнику редакції Валентину Авдієнку. Присутні погодилися з такою пропозицією Леоніда Горлача без будь-яких обговорень.
Досить оптимістичною була доповідь Миколи Халимоненка з приводу зменшення кількості передплатників газети «Отчий поріг». На його думку, це відбувається від зубожіння земляків.
Інших думок з приводу падіння рейтингу газети не озвучувалося, а тому Рада погодилися довести план передплати кожному відділенню пропорційно кількості членів.
Про внесення змін до Статуту детально пояснила Тетяна Літошко. Вони технічні, але від них залежить подальше існування громадської організації. Питання про внесення цих змін також винесеться на розгляд Конференції, що буде проведена в найкоротші терміни.
У різному пройшла презентація книги Леоніда Горлача про Проценків-братів любомудрівських.
Леонід Никифорович у своєму виступі, на прикладі братів Проценків – Олега, В’ячеслава, Тараса і Юрія, побажав, щоб усі українці, та, в першу чергу, чернігівці були такими дружніми, як Проценки.
Після Леоніда Горлача виступили: Олег і В’ячеслав Проценки, а також відомий журналіст родом з Бахмацького району Яків Гальченко та представник видавництва.
Олексій ОРЄХОВИЧ
Фото автора
Непогано, що заговорили про справжню братню дружбу серед земляків. І добре, що згадали про Анатолія Карацюбу – багаторічного члена Ради земляцтва та керівника Коропського відділення, а нині його почесного голову. Оскільки йому, не за гроші генерал-майору міліції та заслуженому юристу України, не фальшивому учаснику ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС, який за безплатні турботи про рідну Коропщину та її мешканців став почесним громадянином селища Короп, мабуть, у цьому житті судилося бути шанованою людиною не тільки в районі чи області, а й в Україні. Тим більше, що він на сьогодні ще й заступник Голови Ради Асоціації ветеранів МВС України, до складу якої входить більше 400 тисяч осіб. Абсолютно переконаний в тому, що сама присутність у громадській організації такої особистості, як Анатолій Миколайович, – велика честь для неї!
Так, справді брати Проценки показують приклад взаємопідтримки, дружби, справжніх братніх стосунків. Всі досягли певних висот у кар’єрі, але не це головне. Кожний із них окремо і всі разом мають заслужену повагу і на малій Батьківщині, і в столиці. Всі, хто знайомий з братами, відзначають їх найкращі риси Людини: працелюбність, порядність, відданість у служінні суспільним інтересам. З дитинства і до зрілих років вони бережуть сімейні традиції дружби, чинять так, як навчили це робити їх батьки. Отак би і в нашому українському суспільстві! Адже кожний народ на Землі – це єдина родина. Єднаймося брати, до цього закликав і наш Пророк Тарас Шевченко.
Наша Чернігівщина багата на земляків з цікавою долею. Наприклад, Сергій Ковтун, який так об’єктивно відгукується про Анатолія Карацюбу, – останній командир 370-го МСП (з травня по серпень 1992 року, а до цього майже рік був заступником), що за визволення міста Чернігова в 1943 році отримав найменування Чернігівський і до 1956 року на строкову службу до полку призивалися виключно юнаки-вихідці з Чернігівщини. З 1946 по 1992 рік постійним місцем дислокації полку було місто Кіровобад (зараз Гянжа) в Азербайджані. Саме Сергій Іванович виконував наказ по розформуванню цієї частини, що до цього брала участь у військовому конфлікті в Нагорному Карабасі. До служби в Азербайджані в нього була Єфіопія та навчання у військовій академії у Варшаві, яку закінчив із золотою медаллю. Свого часу з патріотичних міркувань Сергій Ковтун відмовився від генеральських посад у збройних силах Росії і Азербайджану, а залишивши все, повернувся на рідну Україну, де проявляє неабияку зрілу державницьку громадську активність. Серед патріотично налаштованих українських військових, в тому числі й учасників АТО, користується заслуженим авторитетом.
Цікаву тему щодо братерства порушили в земляцтві. Оскільки взаємовідносини чотирьох братів-Проценків дійсно великий приклад для українців і, зокрема, чернігівців. І дуже добре, що він не єдиний. Адже, завдячуючи часопису “Отчий поріг” та земляцькому сайту, нам також відомо про братів – Ковтунів – Сергія та Віктора з Коропського відділення, про їх братерську співпрацю, в тому числі й на користь земляків на Коропщині.