Справжній козак

Впродовж останнього року в публікаціях про проведені земляцькі заходи в Сосницькому районі неодноразово згадувався Олександр Григорович Чуприна.

І напередодні Дня захисника України, Дня Українського козацтва, дня святої Покрови Пресвятої Богородиці не буде зайвим у черговий раз згадати про нього та відкрити деякі подробиці з біографії його та батьківського і материнського родів.

Олександр Чуприна народився 27 лютого 1949 року в місті Сухумі (Абхазія), де на той час мешкала родина батьків – українців.

Батько Олександра Григоровича – Григорій Дмитрович з козацького роду. Підтвердження про це, наприклад, можна знайти у книзі Дмитра Дмитровича Білого «Малиновий клин» (Нариси з історії українців Кубані. Київ: Товариство «Україна», 1994, 120 с.), де на 31-й сторінці є така згадка:

«…Весною 1793 р. чорноморці розпочали будівництво своєї столиці Катеринодара. Згідно з легендою місце для столиці обрав посеред дубового лісу сам Чепіга, якому дуже сподобалася джерельна вода. Козаки провели ралом довгу рису, по якій повинна була розташуватись центральна вулиця міста – Красна.

У центрі Запорізької Січі чорноморці побудували фортецю і велику чотирикутну церкву святої Покрови, а з боків звели 40 куренів для неодружених козаків. На дзвони для церкви вирішили переплавити гармати, які відбили в турків під час війни 1787-1792 рр. За цю справу взявся запорозький осавул Захарій Сутика. Він разом з козаками Машиной і Кравченком привіз із Березані 16 мідяних гармат і одну мортиру загальною вагою 890 пудів. З них у Херсоні відлили 9 дзвонів (третій – 125 пудів), які перевезли по Дніпру і Чорному морю до Тамані. Потім у січні 1794 р. козаки хорунжого Чуприни дотягли човни із дзвонами до Катеринодара …».

Крім того, збереглися й фото козаків Чуприн.

Мати Олександра Григоровича – Валентина Іванівна народилася у Сокирині Козелецького району в родині Лобасів – Івана Левковича і Устини Миколаївни, які через те, що були власниками млинів і добре працювали з початком колективізації опинилися далеко за межами Чернігівщини. До речі, Іван Левкович був дуже сильним чоловіком і клав на лопатки самого Івана Піддубного. Однак, незважаючи на силу, помер він порівняно рано, через захворювання легенів, які постійно страждали від борошняного пилу.

Прізвище Лобас має досить цікаву історію походження та відноситься до поширеного типу балтійських прізвищ і, швидше за все, походить від литовського дієслова lobti, тобто «багатіти, збагачуватися». Ймовірно, засновник роду Лобасів був працьовитою, удачливою, кмітливою людиною, що зуміла розбагатіти та стати знатною і шанованою особою. Мабуть, так і було, адже в іншому випадку млинів вони б не мали.

У 50-і роки минулого століття родини Лобасів і батьків Олександра Чуприни перебралися в Київ.

Позитивні якості козаків Чуприн і працелюбних Лобасів передалися й Олександру Григоровичу.

Закінчивши Київський інститут інженерів цивільної авіації, Олександр Чуприна тривалий час служив у військовій і цивільній авіації. В останній був і заступником начальника Українського центрального агентства повітряних сполучень, і заступником начальника аеропорту – командира об’єднаного авіазагону системи Міністерства цивільної авіації СРСР (за військовими мірками генеральська посада з генеральськими погонами). З 1986 по 1989 рік – керуючий справами Держагропромбуду УРСР. З 1989 впродовж кількох років – голова НВК «Металомашпром» при Держпостачі УРСР.

Після виходу на пенсію за станом здоров’я, Олександр Григорович чимало уваги приділяє благодійництву та громадській роботі, і особливо розбудові Українського козацтва, в якому має звання генерал-полковника.

А минулого року він взявся за нелегку справу, що під силу тільки справжнім козакам – відгукнувся на нашу спільну з керівництвом Сосницького району пропозицію поїхати в Довженків край, щоб там розвивати виробництво альтернативних видів палива, а також не тільки розчистити узбіччя доріг від дерев і кущів, що вже повиповзали на проїжджі частини, а й допомогти побороти велику проблему – розчистити колись родючі поля (кілька тисяч гектарів) від самосійного лісу. І в нього все виходить – і паливні дрова за сучасними стандартами виробляються для забезпечення роботи сучасних котелень, і деревне вугілля випалюється.

Ось тільки потрійне свято Олександр Чуприна зустрічає в очікуванні: коли відповідальні особи визначать межі ділянок самосійного лісу та час початку роботи на них. Тож бажаємо йому подальшого натхнення та терпіння задля благополуччя мешканців Довженкового краю.

Олексій ОРЄХОВИЧ