День Перемо́ги- державне свято Радянського Союзу, що відзначалося щорічно 9 травня «на згадку про переможне завершення Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників».
Дата пов’язана з прийняттям капітуляції Німеччини у війні в радянській зоні окупації в передмісті Берліна Карлсхорсті за московським часом (8 травня 1945 року о 22 год. 43 хв. за місцевим часом, а в Москві вже настало 9 травня). Встановлене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 року (ще до підписання) як день «всенародного торжества».
У 1948 році, враховуючи жахливі наслідки війни, зокрема наявність на той момент величезної кількості інвалідів, свято скасували.
Статус державного свята й неробочого дня 9 травня знову отримало 1965 року.
З 1991 року, після розвалу СРСР, продовжує святкуватися в усіх пострадянських країнах, крім країн Балтії.
В українському законодавстві від 2000 року визначається як день «торжества безсмертного подвигу народу- переможця над фашизмом, всенародної пам’яті про його боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини».
Неоднозначним залишається ставлення до Дня Перемоги в країнах Балтії, Україні, Молдові.
В Україні частина суспільства схиляється до думки, що для України було більш прийнятно скорботно відзначати саме День Пам’яті загиблих, а не святкувати День Перемоги та не влаштовувати гучних почестей, оскільки на війні багато загиблих.
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004 року пропонує державам-членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, щороку відзначати один або два дні (8 і 9 травня) як данину пам’яті всіх жертв Другої світової війни.
Однак варто пам’ятати, що полум’я Другої світової війни, складовою якої була Велика Вітчизняна війна радянського народу проти німецько-фашистських загарбників, палахкотіло шість років. Битви йшли на території країн Європи, Азії та Африки, на неосяжних морських і океанських просторах. Армії сторін, що воювали, нараховували понад 110 млн. чол.
Війна забрала понад 50 млн. життів. Понад 40 місяців – з червня 1941 по жовтень 1944 року – палало на українській землі полум’я війни. Лилася кров, нищилися матеріальні й культурні цінності, духовні надбання народу. На бій ішли мобілізовані та добровольці, чоловіки й жінки різних національностей.
Під час цієї війни український народ дав збройним силам антигітлерівської коаліції понад 6мільйонів воїнів. На користь високого усвідомлення свого воїнського обов’язку з боку українців свідчить і той факт, що вони посідають друге місце після росіян за кількістю Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави.
Територія України стала ареною найзапеклішого збройного протиборства двох могутніх держав – Німеччини та Радянського Союзу. Буквально кожен клаптик її землі переораний бомбами, снарядами, перекопаний солдатськими лопатами, рясно политий кров’ю. Тут відбувалися найжорстокіші битви війни та загинуло чи не найбільше бійців та командирів Червоної армії.
На долю України та її народу випали нечувані страждання і жертви. В ході війни було винищено 3,9 млн. мирних жителів і до 1,4 млн. військовополонених, а 2,4 млн. молодих найбільш працездатних українців вивезено на примусові роботи до Німеччини. Багато з них там і загинули. На руїни перетворилися 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, 215 з яких розділили трагічну долю білоруської Хатині, а трагедія Чернігівської Корюківки стала наймаcштабнішою за людськими жертвами. Зруйновано понад 16 тис. промислових підприємств, близько 30 тис. колгоспів, радгоспів та МТС. Загальна сума збитків, заподіяних населенню й народному господарству України сягала майже 1,2 трлн. крб.
Пам’ять про ці жертви, про ратний і трудовий подвиг народу зобов’язує нас перейнятися усвідомленням того, що, якби не було спільної Перемоги над фашизмом, покоління, що прийшли в життя після війни, взагалі й не народилися, і не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації.
Ми завжди пам’ятатимемо ціну, яку заплатили наші батьки і діди за мир в Україні, що тривав до початку агресії Росії на Український Крим 26 лютого 2014 року, за надану можливість післявоєнним поколінням жити, народжувати і виховувати дітей. Будемо ж гідні ратного та трудового подвигу наших батьків і дідів. Зробимо все від нас залежне, щоб розквітав, ставав красивішим і заможнішим рідний край. Нехай земля радує щедрим колосом, а чисте, мирне небо – сонячними погожими днинами, рясним, своєчасним дощем. Щоб чобіт агресора якнайшвидше пішов з України, отримавши належну вісіч генетично підживлений кров’ю загиблих за мир і спокій прийдешніх поколінь нашої рідної України.
Слава героям, які ціною свого життя та здоровь’я зупинили фашистську навалу та вберегли світ від винищення! А наші сивочолі ветерани в ці травневі дні прийміть від нашої Чернігівської громади найщиріші вітання та земний уклін за Ваш подвиг! Велика Вам подяка від прийдешніх поколінь, яким Ви дали найдорожче, що може бути в людини – життя! З Днем всенародної пам’яті загиблих!
З Днем Перемоги!
Сергій КУДІН, член Ради земляцтва, голова об’єднання ветеранів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав та тих що приймали участь в миротворчих операціях ООН, ветеран війни в Афганістані