Напередодні річниці Чорнобильської катастрофи 25 квітня зібралися представники земляцького об’єднання ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, щоб вшанувати пам’ять тих, хто своїм життям і здоров’ям зупиняв поширення невидимої смерті – радіації в ті страшні дні.
Близько 20 земляків-чорнобильців разом з головою об’єднання Миколою Поетою зустрілися біля пам’ятного знаку «Пам’яті жертв Чорнобиля» на Троєщині та поклали поминальний вінок квітів до монумента. Згадували з болем про все пережите, а може й те, що невідомо широкому загалу своє, особисте, що закарбувалося в пам’яті і не відпускає до сих пір. Адже на місці загиблих міг бути кожен із присутніх!
Затим відвідали побратима, ліквідатора І категорії Владислава Рейського, який за станом здоров’я вже не зміг бути разом із земляками. Саме він одним із перших кінооператорів відзняв трагічні сюжети людської біди, створив кілометри документальних стрічок про ліквідаторів аварії, евакуацію населення тощо.
За 28 років поріділи ряди чорнобильців. Але ті, хто серед нас, вперто намагаються залишити слід на землі – на малій батьківщині особливо, добрими справами, рішучими діями в пам’ять тих, хто пішов з життя.
Перед присутніми спогадами про ті трагічні дні поділився Микола Компанець, який тоді був першим заступником міністра заготівель і хлібопродуктів, а з 1988 року міністром хлібопродуктів України. Він розповів, як самотужки шукали спосіб відправки чистої продукції для пунктів харчування в зону високої радіації. Виявилося, що подвоєні поліетиленові пакети здатні повністю затримувати проникнення радіації у мішки з борошном, зерном та іншими продуктами. Терміново створювались такі пакувальні пункти. Але коли не вистачало автоматичних пристроїв, то брали звичайну праску і запаювали мішки.
Нінель Навроцька – дружина Георгій Дзіся, який на час аварії працював заступником Голови Ради Міністрів УРСР і був заступником голови союзної Урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вона поділилася власними спогадами та подарувала присутнім книгу Георгія Васильовича «В епіцентрі людської біди», в якій він на основі офіційних документів та свого чорнобильського щоденника описав основні події кількох місяців після вибуху четвертого енергоблоку.
Тетяна Літошко, виконавчий директор земляцтва, яка на той час працювала в Ленінському райвиконкомі столиці України і майже місяць, перебуваючи в режимі цілодобового чергування, доставляла в зону воду, одяг, зубні щітки і пасту, пакети для утилізації брудного одягу, намети метробудівцям, які з першої доби аварії укріплювали «дно» реактора.
Валентина Пархоменко, народна артистка України, розповіла, як вона в складі групи артистів їздила з концертами в Чорнобиль і співали пісні для ліквідаторів.
Своїми спогадами також поділилися Микола Білан, Дмитро Волох, Анатолій Карацюба, Михайло Марченко, Іван Остапенко та інші.
Присутній на зібранні голова земляцтва Віктор Ткаченко наголосив, що сьогодні в час, коли в Україні відбуваються лихі події, ми повинні згуртовано діяти, незважаючи на всі перешкоди, продовжувати свій курс на економічний розвиток краю поза політичними дискусіями. Адже наше земляцтво є громадською організацією, яка свою діяльність спрямовує на розвиток малої батьківщини Чернігівщини, відродження її історії та культури, патріотичне виховання молоді, підтримку обдарованих дітей. А пам’ять має бути вічною, як життя, з світлими та трагічними сторінками.
Ганна СКРИПКА
Фото автора