І знову Антонівка покликала в дорогу свою вдячну доньку поетесу Надію Кольцову, для якої це миле село на Чернігівщині, що потопає в зелені садків, пахощах чорнобривців і чебреців, залишається центром землі. І поспішає вона щоразу сюди з трепетом в серці, мов на сповідь, з духовними надбаннями та творчими дарами.
Ось і цього разу привезла землякам свою нову книгу. Та, найперше, дорогою до рідної Антонівки, разом з головою ради ветеранів Варвинщини Марією Качаєвою та чоловіком Леонідом Кольцовим завітала до старовинної Варви, до своєї вчительки мови та літератури Лідії Іллівни Яговоі, котра однією з перших розгледіла талант Надійки, відкрила для неї красу і велич рідного слова, заохочувала до творчості. Радісна зустріч на заквітчаному подвір’ї старенької, теплі спогади, подарунки… Це їй, улюбленому наставникові, поетеса присвятила вірш, що увійшов до другої частини книги «Де Удаю спокійний переплин»:
Зоріє школа, вимита і чиста,
Дашком до лоба руку приставля,
А біля неї ще й разок намиста
З весняних квітів ніжно промовля:
– Це ти прийшла аж через півстоліття
До мене в гості, мов у перший клас.
Заходь, заходь, дивись, моє поліття,
На тебе я чекала, і не раз.
Сьогодні відзвітуєшся, небого,
Де ти була, чого ти досягла…
А я подумала: «Хвала тобі, дорого,
Що в рідні стіни врешті привела.
Моя ти школо мила, посивіла,
Але охайна, щира. В світ вікно.
Я чайкою до тебе прилетіла,
Я про цю зустріч думала давно”.
Привітні вчителі і чемні діти
Навперебій так: «Доброго Вам дня!»
Та щастя ж це – не втомлююсь радіти, –
Бо тут мій дім і тут моя рідня.
Я із Антонівки колись у світ широкий
Пішла тоді у плетиво доріг,
Але село моє і Удай синьоокий
Манили, як і батьківський поріг.
Моя учителька, яка нагода
Зустрітись тут у рідних стінах знов.
Її присутність – краща нагорода,
Знання від неї – краща із основ,
Отих основ, міцніших від граніту,
Які закладені на все життя:
Це відчуття і розуміння світу,
І біль за його сутність і буття.
В затишній залі – вишивки матусі,
Що із світлиці діти принесли.
Доземно, вчителі, Вам поклонюся
За пам’ять до колег, що відійшли…
Вдивляюсь у дитячі оченята,
Читаючи поезії свої…
Тут недалеко – не моя вже хата,
Співають людям наші солов’ї.
Завітавши до районної бібліотеки, Надія Кольцова подарувала землякам свою книгу «Де Удаю спокійний переплин», що недавно вийшла друком, і збірки поезій останніх років, а також передала книжки для всіх 13 бібліотек району (директор Варвинськоі ЦБС Олена Короленко).
І знову в’ється дорога через милі серцю поля, що врожаяться золотавими соняшниками.
А на свою відому землячку в Будинку культури села Антонівка вже чекають його директор Надія Волік та учасники фольклорного гурту «Антонівчанка», з яким у поетеси давні та дружні зв’язки – адже й сама має прекрасний голос, знає багато пісень, дарує свою пісенну творчість землякам. Учасники гурту – це вчителі, працівники культури, дитячого садка, соціальні, домогосподарки, пенсіонерки та їхній художній керівник Василина Євтушенко. Всіх їх об’єднує любов до народної пісні. Нещодавно ансамбль прослухала комісія Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації та представила до присвоєння колективу звання народного. Поетеса привітала землячок із цією видатною подією, а також передала за чудовий виступ на зборах земляцтва Подяку Ради Товариства «Чернігівське земляцтво» у місті Києві, а також вітання голови земляцтва Віктора Ткаченка, виконавчого директора Тетяни Літошко та редактора газети «Отчий поріг» Леоніда Горлача. Творча зустріч із земляками була змістовною, теплою, взаємно збагачуючою. Надія Кольцова поділилася своїми спогадами, пов’язаними з рідним селом, прочитала вірші про світанковий край свого дитинства, який окриляє та наснажує, приходить у сни, бо
Не зміліла пам’яті криниця,
І, буває, хочеться напиться,
Зачерпнуть прадавнього величчя –
Це Антонівка до себе кличе,
А до неї не потрібно візи.
Вихідний. Спаковані валізи,
Може, я іще приїду в жовтні,
Як кущі й дерева будуть жовті.
Вірші Надії знайшли тепле відлуння в серцях присутніх, адже вони – на найболючіші теми сьогодення, пристрасні, наповнені переживаннями тонкої та чутливої душі поетеси. Господарі в свою чергу представили розмаїту пісенну творчість.
Зустріч продовжилася у музеї-світлиці, де зібрані дивовижної краси українські рушники, вишиті сорочки, картини, килими, ткані вироби, багато інших раритетів, створених жіночими руками у минулому столітті, в яких відображено багатий духовний світ українства, його віковічне прагнення до незалежності, миру, вільної праці під високим українським небом. Авторка презентувала свою нову книгу, в першій частині якої через історію родини поетеси простежується історія Антонівки, Варвинщини, всієї України з її ранами, болями, перемогами, радощами, великою працею та вірою. До другої частини увійшли поезії останніх років, сповнені потужного громадянського звучання та лірика.
Ще один цінний подарунок для музею передала гостя, справжній безцінний фоліант: власноруч створену книгу з авторськими матеріалами, дослідженнями та публікаціями газети «Отчий поріг» про Антонівку, Варвинщину, найдраматичніші періоди історії села, відомих земляків, аби пам’ять про минувшину зберігалася з покоління в покоління.
Директор Будинку культури Надія Волік від імені присутніх подякувала їй та зазначила, що зворушені такою увагою до села, до творчості фольклорного колективу.
Свої вірші також прочитала поетеса, учасниця гурту, директор школи Тетяна Стеценко. Сьогодні караються серця всіх українських жінок, бо «земля замість жита вирощує хрести», бо війна в Україні. Ця тема особливо пронизливо звучить у творчості Надії Кольцової.
У продовження теми виконується пісня «Зійшов місяць, зійшов ясний», де дівчина благає коханого повернутися з війни додому живим.
І знову погляд зачаровує тематична вишивка, рушники-обереги із символами, в яких прочитується історія України, болі, надії, мрії матерів про щасливе майбутнє дітей, їхній заповіт берегти рідну землю. Цілий безцінний спадок рушників, вишитих сорочок, картин, килимів залишила нащадкам і мама Надії, сільська вчителька Уляна Нестерівна. Поетеса прочитала вірш про мамині килими «Земле, цвіти». Земля має цвісти, родити хліб, а не здригатися від вибухів – це найзаповітніша мрія усіх матерів.
… Збігає тепле літечко, колосяться поля, незабаром прийде золота осінь, пора весіль в Україні. На закінчення зустрічі фольклорний ансамбль виконав віночок українських обрядових весільних пісень. Нехай же всі воїни повернуться додому живими, хай народжуються нові родини, лелеки приносять немовлят і козацькому роду не буде переводу.
Того дня відбулася також зустріч поетеси з читачами сільської бібліотеки, на яку Надію Кольцову та ансамбль «Антонівчанка» запросила її завідувачка Катерина Мартиненко. І знову звучала поезія, пронизана любов’ю до малої батьківщини, замилуванням красою рідного краю та вірші на актуальні теми сьогодення, а також твори з пісенного репертуару фольклорного гурту. Саме завдяки таким ентузіастам і патріотам українське село, попри всі труднощі та випробування сьогодення, живе багатим, розмаїтим культурним життям.
Надія ПІГНАСТА, журналістка