Пригадався Святвечір напередодні Різдва Христового на початку 60-десятих років минулого століття. Антонівка на Варвинщині. Багатосніжна зима, казковий морозний малюнок на шибках і передсвяткові приготування в хаті: мама розвішує чисті рушники над образами та картинами, тато заносить оберемок запашного сіна та розстеляє на покуті, дідусь лаштує зимові рукавиці, щоб у них взяти горщик з кутею та поставити на це сіно, примовляючи: «Кутю на покутю, а узвар на базар».
А бабуся спозаранку топить у печі та готує пісні страви до щедрої вечері. Кутя уже готова, узвар також, борщ іще умліває, а на сковороді шкварчать і смажаться в’юни. Вареників з капустою та грибами, з калиною та маком наварили заздалегідь, напекли і пиріжків з товченими грушами та квасолею. А ми, троє дітлахів, з нетерпінням виглядаємо із-за комина на печі та не можемо дочекатися, коли ж то зійде та перша вечірня зірка і ми сядемо всією великою родиною за святкового стола, але, найголовніше, дідусь і тато нам урочисто вручать гостинці: лісові горіхи, яблука,цукерки та дрібні гроші.
Горить лампадка біля образів, бабуся запалила свічку, прочитала молитву та запросила всіх до столу. Дідусь, перехрестившись, першим попробував кутю та благословив родину до вечері. Нашвидку повечерявши і одержавши приготовані нам гостинці ми, дітлахи, швидко одягаємось, щоб «нести вечерю» до рідні. Мама вже зав’язала у квітчасту хустину кілька пиріжків, маленьке горнятко куті і ми по глибокому снігу почимчикуємо («понесемо вечерю») до дядька Василя, до хрещеного:
–Добрий вечір, щедрий вечір! Нате вам вечерю!
З тих пір пройшло багато років, давно уже відійшли за межу вічності усі члени моєї великої родини в Антонівці, та світлу пам’ять про них збережу назавжди …
А ЇХ УЖЕ НЕМАЄ… УСІХ…
Знову не спиться і спогади роєм,–
Перегортаю сторінки життя,
Мов на екрані на білім розвоєм
Справжні жалі, відчуття.
Я ще маленька, смішна і кирпата
(Видно на фото сімейнім оце),
Мирно сиджу на колінах у тата
Із Великоднім яйцем.
Відпочивають дідусь і бабуся,
Братик Володя іще немовля,
Старший, Віталій, сказать не боюся,
Десь із рогатки стріля.
Мама он там, на узвишші городу,
Сходів вивча вже помітні рядки.
Їй ледь за тридцять, милуйтесь на вроду,
Заздріть красі цій, жінки!
Нашу сім’ю і велику, й щасливу
Осінь скосила під корінь, дотла,
Та наказала злодійка зрадлива,
Пам’ять щоб я берегла.
Бо їх уже немає… Усіх…
До цього часу ніде не читала та не чула оте «Нате вам вечерю!», але наші діти і онуки вже багато років нам з чоловіком «приносять вечерю» на Святвечір і заходять до хати з такими давно знайомими та рідними словами. І хоч ми вже давно живемо та працюємо на Броварщині, традиції і обряди рідної мені Антонівки на Чернігівщині зберігаємо та підтримуємо. Тож у нашій родині святкування Різдва починається на Святвечір.
Під вечір приходять доньки, зяті і онуки, приносять свою кутю та інші пісні страви, солодощі. Сідаємо за стіл з першою вечірньою зіркою на небі. Чоловік запалює свічку, першим куштує кутю та благословляє всіх до вечері. На столі завжди у цей вечір дванадцять страв, які запиваємо тільки узваром. Із-за столу не виходимо до закінчення трапези. Після вечері кутю та деякі інші страви залишаємо на столі – для духів померлих предків. Ми з чоловіком висловлюємо кожному членові родини найкращі побажання та вручаємо скромні подарунки, дякуємо за вечерю, що вони принесли.
А на Різдво Христове кожна сім’я в своїй хаті буде приймати колядників. Першими на Броварщині колядують діти відразу по закінченню служби в церкві, а під вечір – парубки та дівчата. Інколи колядування у нас поєднується із відповідною театралізованою виставою, танцями, музикою, з розподілом обов’язків: отаман, «береза», звіздар, міхоноша.
У колядках,що дійшли до наших днів, архаїчні мотиви й образи переплітаються з біблійними: народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа. А ще у колядках за традицією вшановують усіх членів родини: господаря, господиню, дівчину, хлопця, а ті, в свою чергу, обдаровують колядників солодощами, пирогами, горіхами, дрібними грошима.
Цьогоріч у нашій хаті колядувало восьмеро дітей і гурт молоді. Набажали!!!
Нині в Україні Різдво – це час вистав, фестивалів, родинних свят та залучення дітей і молоді до народних традицій.
Надія КОЛЬЦОВА