У жовтні стартував третій Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек під гаслом «Книга і читання – важливий чинних виховані духовних цінностей учнів».
Активну участь у ньому бере і бібліотека Великоустівскої ЗОШ І-ІІІ ступенів Сосницького району. За цей період тут пройдуть цікаві та змістовні заходи. Це і перегляд проектів «Для чого потрібна книга в сучасному суспільстві?», «Бібліотеки світу», «Історія виникнення книги»; фотоконкурс «Дитина і книга»; День сімейного читання «Читання в колі сім’ї»; батьківська година «Що читають наші діти»; благодійна акція «Подаруй бібліотеці книгу з власним автографом»; літературний конкурс «Моя історія про книгу й читача»; конкурс малюнків «Ми читаємо і малюємо»; тематичні книжкові виставки «Сам на сам з новою книгою», «Що читали мої батьки»; бліц опитування «Твоя улюблена книга»; бібліотечний урок у формі «живої» газети, присвячений 25-річчю Незалежності України, на тему: «З часу проголошення незалежності України до сьогодення» з переглядом відеофільму «Моя Батьківщина – Україна»; огляд сторінок обласної та республіканської преси (зокрема, «Гарту», «Деснянської правди», «Чернігівщини», «Отчого порогу») з метою ознайомлення з творчістю митців рідного краю; зустріч з сучасними поетами Ніною Василенко та Анатолієм Вєтровим; презентація нової збірки віршів «Думок небесні крила» поета-земляка з села Галайбине Борзнянського району, випускника нашої школи, члена Борзнянського відділення столичного Чернігівського земляцтва Миколи Нестеренка (де, до речі, є багато творів і про Десну, Сосницю, Олександра Довженка.
Довженко гордо проорав свій шлях
Із Сосниці, звідки митець був родом.
Його поеми – то жита в полях,
Його душа – степів козацьких врода.
Мовчать, дрижать курдючні реп’яхи,
Сичі жиріють в дуплах, над ледачі.
Солдатки плачуть у ночах гірких,
На спинах старшобратці зводять дачі.
В народі знаний, і як день живий,
Є Сосниця, є Мена, є Чернігів.
І відчуваєш: геній світовий
В серцях людських, як у біблійних книгах.
Але ще час Довженка не прийшов,
Селом і містом злодії торгують.
Цілують гній заморських підошов
Під семівсько-московске алілуя.
(Апостол правди)
О, цей кармінний листопад
Перефарбовує мій сад.
Яруги, схилища, мости
Розставив горобин пости.
Спорудив павільйон калини,
Засипав золотом калини,
Ось спалахнув, як порох, глід,
Намалював до річки слід,
Шлях через Сосницю і Мену,
І валом котиться до мене.
На схилі Устя, мов з картини,
Свої святкує іменини.
Художник-дар Василь Норець
Душею фарб торка сердець,
Урочища і стежки знає,
З дитинства друзів пам’ятає.
Весь щирий, мудрий, мов атлант,
Тож Бог і дав йому талант,
Щоб щирістю, як в Василя,
Цвіла й щедріла вся земля).
(Про однокласників та жителів села Велике Устя. Художник наш Василь Норець)
Чимало уваги також буде приділено іншому, в тому числі й ознайомленню з пісенною спадщиною відомого українського поета-пісняра, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитра Омеляновича Луценка (15.10.1921 – 16.01.1989), на літературно-мистецькому заході з нагоди 95-річчя якого мені нещодавно пощастило побувати.
Адже, повернувшись зі столиці, взяла у районній бібліотеці збірки віршів поета і всі їх одним духом прочитала.
А ще, завдячуючи керівнику народного аматорського фольклорного колективу «Криниці» Сосницького районного Будинку культури, заслуженому працівнику культури України Ганні Кузьменко, у нашій шкільній бібліотеці з’явилися диски з записом ліричних пісень на вірші Дмитра Луценка, які можна використати на уроках з української літератури, на позакласних заходах, на заняттях краєзнавчого гуртка.
Один з них з піснями про кохання «Як я люблю тебе…», яке подружжя пронесло через усе своє життя і яке не затьмарилось і на схилі літ. А другий– «Незакінчена соната», а це ще і поема, з присвятою: «Світлій пам’яті незабутньої Ларочки», доньки поета, яка рано пішла із життя, написана за тиждень зразу після похорону. Це принесло батькам велике, непоправиме горе. Виплескував Дмитро Омелянович усю гіркоту на папір:
Прохолодним ранком журавлі
Пропливли у вирій над полями.
Радощі покинувши й жалі,
Полетіла й ти за журавлями.
Полетіла в далі неземні,
Не сказавши й слова на прощання.
Залишивши поспіхом мені
Тільки вогник згадок
Та страждання…
У своїй поемі автор говорить, що назвали дитину «ніжним йменням Еллади: Лара, Ларочка – чайка, донька синього моря… О, чаїная зграйка, віщувальниця горя!»
«Здібна до всього прекрасного, що надбало людство: й до літератури (як улюблений твій татко, захоплюєшся поезією), й до художнього гаптування, плетіння, й до малювання. Та найніжніша з муз – музика – захоплює твою допитливу, чутливу, добру душу на все життя…
А його ж всього сімнадцять рочків, та ще й неповних…», – зі спогадів мами Тамари Іванівни Луценко.
«Стоїть тепер на Байковому цвинтарі на білому мармуровому постаменті, що як шматок її рояля, наша лебідка в білосніжному вечірньому вбранні і тримає у ніжній руці скрутку нотного аркуша, ніби зібралась на відповідальний концерт у пишному зеленому театрі. А один аркуш упав, зібганий, на рояль, символізуючи обірване життя і надії. Кому він знадобився? Невідомо… Та не стало його… Забрали… Сумно…», – сумує Тамара Іванівна. Скульптор пам’ятника Флоріан Аврамович Коцюбинський.
16 січня 1989 року не стало і Дмитра Омеляновича. Скульптор Микола Міщук увічнив поета бронзовим барельєфом поряд з донькою на Байковому кладовищі на тлі паперових аркушів з каштановим листком (символ улюбленого Києва), образом мами з вишнями, автоматом, бо з ним визволяв Україну, а наприкінці життя по-солдатськи, терпляче, не виказував тяжких мук до останньої хвилини.
Нижче на граніті – викарбовано вишиваний український рушник з написом на ньому «ДАРУЮ ЛЮДЯМ ПІСНЮ». Просто і символічно… Це – сенс життя поетового.
Від селянського роботящого роду Дмитро успадкував вдачу чесну та мужню, а душу – щиру й пісенну. Він вийшов з гущі народної, жив для праці, для творчості, для України», – говорить його дружина та упорядник багатьох видань Дмитра Луценка.
Ось саме про це і йшла мова на бібліотечно-гуртковому занятті, присвяченому 95-річниці від дня народження поета-пісняра Дмитра Омеляновича Луценка у Великоустівськівй ЗОШ І-ІІІ ступенів за підтримки співочого колективу «Криниці».
Валентина МОВЧАН