Сьогодні, 26 листопада, за 15 кілометрів від російського кордону, у Семенівці – найпівнічнішому з усіх районних центрів України, пройшли заходи до Дня пам’яті жертв голодоморів.
Учасники заходу вшанували пам’ять мільйонів українців, замучених голодом. Схилити голову перед жертвами голоду-геноциду разом з жителями територіальної громади прийшли голова обласної ради Ігор Вдовенко та заступник голови – керівник апарату облдержадміністрації Наталія Романова.
Тоді, у далеких 1932-1933 роках, жертвами страшної політичної волі тоталітарних правителів стали мільйони наших співвітчизників.
Понад 360 тисяч з них – наші земляки – чернігівці. На сумнозвісні «чорні дошки» були занесені 4 райони Чернігівщини, повністю або частково – 4 міста, 20 селищ і сіл, 4 МТС. А це означало, що пощади не буде нікому – звідти безжально вигребуть усе до останньої зернини, до останньої картоплини.
Не оминула біда і Семенівський район. Зараз неможливо встановити повні списки загиблих під час Голодомору людей. Хоча, навіть те, що ми знаємо, вражає своєю жорстокістю. Наприклад, тільки у цьому невеличкому поліському районі встановлено імена 324-х жертв Голодомору: 76 – у Семенівці, 46 – у Жадовому, 29 – у Машевому, 24 – у Радомці, 23 – у Янжулівці, по 15 – у Погорільцях і Хотіївці, трохи менше в інших селах.
Символічно, що, незважаючи на всі заборони радянської тоталітарної системи, на сьогоднішнє повне заперечення владою Росії самого факту голодомору, скорботні заходи проходять саме тут. За кілька кілометрів від російського кордону. А значить пам’ять українців незнищенна, вона жива, вона житиме вічно. На цьому наголосила у своєму виступі Наталія Романова. Крім того, вона закликала вшанувати жертв геноциду хвилиною мовчання.
Представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко розповів, що селяни на Семенівщині активно опиралися колективізації, противилися людоненависницькій більшовицькій політиці. Як результат – увесь район у квітні 1933 року занесений радянською владою на так звану «чорну дошку».
Учасники скорботного мітингу поклали квіти до пам’ятного хреста жертвам голодоморів, що на місцевому кладовищі. І запалили поминальні лампадки як символи мільйонів невинних душ, закатованих голодом.
Місцевий священик Української православної церкви Київського патріархату отець Максим відправив заупокійну літію.
За матеріалами Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації
Читати також:
Виступ Президента України у День пам’яті жертв голодоморів в Україні
До Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій у Сосницькій бібліотеці презентовано книжкову виставку «Минуле з гірким присмаком».
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був голодомор 1932-1933 років. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу – старих і молодих, дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів. Невідома кількість жертв – від 3 до 12 мільйонів, але протягом всієї історії людства вважається найбільшою трагедією.
На книжковій виставці представлено документи, фотографії та публікації про геноцид української нації, спогади і свідчення очевидців, тих, хто у своїй пам’яті крізь роки проніс страждання та біль, спричинені тоталітарним режимом.
Серед нових надходжень – книга «Моєї пам’яті печаль», приурочена до 75-х роковин Голодомору в Україні. Заслуговують уваги книги «Жнива Скорботи» Роберта Конквеста, який ще у ті роки не захотів брехати і сказав світові про те страшне винищення; Валентини Борисенко «Свіча пам’яті»; Володимира Улянича «Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921-1933 роках»; книга-меморіал «Голод 33»; збірник «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів» та інші.
На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз і вдруге, і втретє переписувати історію на угоду влади чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про страшні події. Це наша історія, і ми повинні знати та пам’ятати її.
Спогади семенівців, очевидців цієї страшної трагедії українського народу – за цими посиланнями:
http://semenovka.at.ua/blog/golodomor_na_semenivshhini_svidchennja_ochevidciv/2016-11-25-638
http://semenovka.at.ua/blog/golodomor_na_semenivshhini_fakti_ta_rozpovidi_ochevidciv/2015-11-26-502