Визволитель Франції, президент Четвертої і П’ятої республік, відомий своєю рішучістю та відданістю Батьківщині, обожнюваний мільйонами французів, був гарним турботливим батьком маленької особливої дівчинки. Анна була не звичайною дитиною – вона мала синдром Дауна. Крім неї в родині були ще двоє дітей – Філіп та Елізабет, старші за Анну на 6 і 4 років.
Батьки з хвилюванням чекали свою третю дитину, і діагноз, який в 1928 році звучав як вирок, розбив їхні серця. Відомий професор, на якого подружжя покладало останні надії, не міг нічим їх втішити, натомість ошелешив їх тим, що дівчинка ніколи не заговорить, не зможе їсти без сторонньої допомоги чи спуститися сходами через поганий зір… Немовля часто билося в конвульсіях…
«Так в 38 років майор де Голль був поранений в самісіньке серце», – напише згодом його біограф. Сотні питань не давали йому спокою: Чому? Як? За що? Хто винен? За що це покарання? Чим він провинився? Нехай хворе тіло, але розум! Ні, цього він прийняти не міг.
Шок та відчай батька невдовзі змінився особливо ніжним ставленням до Анни. Горе змінило майбутнього керівника великої європейської країни. Ніколи доти він не був такий милий з дітьми, як зі своєю улюбленицею. Неймовірно терплячий і радий кожному її вчинку, він міг тішитися її капризами та співати їй військові марші. Він любив свою Анну безмежно, кидаючи всі справи біг до неї на перший її крик. Вона завжди була з батьками, а її стан і часті хвороби батьки завжди враховували при численних переїздах з місця на місце. Анна навчила де Голля бути терплячим, уважним, прощати та підтримувати. Згодом йому ці якості стануть в нагоді…
На фото: де Голль з донькою Анною.
Анна померла на 22 році життя.
Післе похорону де Голль сказав дружині: «Ходімо, Івонно, тепер вона така як всі».
А потім, через певний час він напише: «Ця дитина була ще й милістю для мене, вона допомогала мені бути вище людських зривів, дивитися на них по-іншиму».
Джерело: Кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн КНУ імені Тараса Шевченка
Читайте також: