Сьогодні, 28 травня, в Україні відзначається Всеукраїнський день краєзнавства, і кожен, хто досліджує та знаходить, кому важлива історія його рідного краю та власних предків – отримують вітання!
Занурюючись в історію свого роду, стаєш свідком невідомих деталей та сотень подробиць, підтверджуєш давно почуте або ж розбиваєш вщент чутки.
Отож, хочу розпочати низку дописів про долі великих землеволодільців наших Понорницького та Сосницького країв.
«Зіна», остання з авдіївських Скоропадських
«Сила совершается в немощех Христова
И деже та есть, тамω побида готова:
Силγ в тебе Христовγ вожде совершеннγ
Вирγем быти, тремя стрилами явленнγ
Тройственная понеже души твоей сила,
Память, разγм, воля так ся съединила
Любовїю Христови, яко да ничтоже
ωт любве тя онагω разлγчить возможе:
Тем же стрелы связанны долγ ся схиляют;
Плоть, міра дїявола с Небес уязвляют».
(Чернігівське видання Нового Завіту 1717 року з присвятою гетьману Івану Скоропадському)
Зінаїда Василівна Скоропадська народилася у морозну ніч 9 лютого 1875 року у родинному маєтку Скоропадських у селі Авдіівка Сосницького повіту.
Дівчинка народилася дуже кволою, а тому при народжені ій дали ім’я її матері – Зінаїди Миколаївни Дурново, що походила з впливового дворянського роду Миколи Олександровича Дурново, предводителя дворянства Кролевецького повіту.
Батько Зінаїди Василівни – унтер-офіцер Володимирського уланського Великого князя Михайла Миколайовича полку та стандарт-юнкер у відставці Василь Вікторович Скоропадський, прямий нащадок Генерального підскарбія Глухівськоі доби Михайла Васильовича Скоропадського. Василь народився 1 жовтня 1837 року у селі Авдіівка, де зростав, а після відставки – одружився, тут і народилися один за одним троє його дітей. Зіна була середньою.
Свого батька Віктора Васильовича Скоропадського – Василь майже не знав. Той помер раптово і передчасно, коли Василю було 6 років. І повторюючи долю батька, Василь Вікторович також раптово помер у 1879 році, перебуваючи на гостинах у родичів Скоропадських на хуторі Софіївський пагорб (холм) та був похований у місті Сосниця на кладовищі церкви Воскресіння. Зінаїда Миколаівна залишилися сам на сам з трьома малолітніми дітьми, старшому з яких, Георгію було 6 років, а найменшому Василю – виповнилось лише 3.
Після смерті батька Зіною опікувалася матір і численні родичі.
Лише у 35-літньому віці, у 1910 році, Зінаїда Василівна вийшла заміж за спадкового дворянина Леоніда Гавриловича Жохова та переїхала з ним до міста Кологрів у Росії, де Леонід, закінчивши Університет у Петербурзі, отримав посаду земського управителя.
У березні 1911 року у пари народилася донька Тамара, а у липні 1913 року – син Сергій.
За спогадами Леоніда Гавриловича – сімейні стосунки погіршилися уже напередодні Першоі світової війни, старша за віком (на 11 років) Зінаїда Василівна не розділяла захоплення чоловіка. Тоді ж він у 1915 році, знайомиться з юною Олександрою Олександрівною Купріановою та усвідомлюючи непередбачуваність подальшої долі в умовах війни – зізнається ій у коханні.
Кар’єра Леоніда попри складні воєнні часи – стрімко зростала. Комерційні справи мали шалений успіх. Леонід відчував себе забезпеченою людиною і зізнавався, що після війни планує займатися виключно адміністративними справами на посаді предводителя дворянства, оскільки фінансові питання вже вирішені.
Однак, трапилася жовтнева революція. Леоніда ув’язнили у 1918 році. На вимогу робітників його лісгосподарства – відпустили на свободу. Зінаїда просила його покоритися революції, вірячи, що тільки у такий спосіб є можливість зберегти дім та уклад звичного життя. Леонід тверезо оцінював ситуацію та розумів, що більшовики мають інші плани, і досить швидко стало відомо, що його засуджено до страти.
Леонід врятувався втечею. Москва-Київ-Галіція-Одеса-Єлисаветград-Севастополь. Лише в грудні 1920 року він зійшов на землю Греції. Там же він отримав церковне розлучення та одружився з Олександрою Олександрівною Купріяновою, яка приїхала до нього на його запрошення.
Зіна залишилась з малолітніми донькою та сином у Росії. Після раптової смерті сина Сергія у 1920 році та втрати дому – довго приходила до тями.
На початку тридцятих років Зінаїда Василівна повторно вийшла заміж за Андрія Матвійовича Олиня. Разом вони переїхали до селища Правдинськ (зараз у складі міста Балахна) Балахнінського району Горьківськоі (зараз Нижегородська) області, де Андрія Матвійовича було призначено технічним керівником рейду лісного відділу Балахнінського бумкомбінату.
Вже 26 вересня 1937 року його було заарештовано, а 22 грудня 1937 року розстріляно за звинуваченням у шпіонажі та контрреволюційній діяльності за ст. 58, ч. 6,9 КК РСФСР.
Зінаїду Василівну арештували 17 листопада 1937 року, півроку вона знаходилася у в’язниці. У кінці травня 1938 році їй винесли обвинувачувальний вирок за ст. 58, ч.12 КК РСФСР: «Недонесение о достоверно известном, готовящемся или совершенном контрреволюционном преступлении влечет за собою лишение свободы на срок не ниже шести месяцев» та вислали до степів Казахстану на 5 років, звідки вона більше не повернулась.
Ні дати смерті, ні могили.
Леонід Жохов з новою родиною спочатку емігрував до Австрії, потім до Німеччини, а в 1950 – до США. Помер 27 жовтня 1972 року у віці 86 років. Він написав і видав у Нью-Йорку низку розповідей, де прототипом головних героїв став він та його близькі.
Наразі нащадки доньки Зінаїди та Леоніда живуть у селищі Правдинськ (з 1993 року у складі міста Балахна), в Росії. Це останні з нащадків авдіівських Скоропадських, адже ні Георгій, ні Василь дітей не мали.
На фото Зінаїда Василівна в дівоцтві Скоропадська з чоловіком та у колі рідних, 1910-1914 роки.
Фото надані онукою Леоніда Жохова з власного архіву.
Станіслава МЕЛЬНИК-ОРЄХОВИЧ