Домницька Свято-Різдва Богородицька обитель була заснована на початку 60-х років XVII століття монахом-пустинником Клементієм як самотній скит Чернігівського Борисо-Глібського кафедрального монастиря.
За переказом, початком до заснування монастиря стало незвичайне явище – з’явлення чудотворної ікони Божої Матері. Перше письмове згадування про Домницьку чудотворну ікону Божої Матері ми зустрічаємо в Універсалі гетьмана Івана Мазепи в 1695 році. Цей рік офіційно прийнято вважати роком з’явлення Домницької ікони. Але тому що гетьман називає в Універсалі Домницький монастир «своїм» і образ Божої Матері «чудотворним», можна зробити висновок, що ікона була знайдена набагато раніше і до 1695 року уже прославилась своїми чудесами.
Для Чернігівської Єпархії той час був періодом важких страждань і випробувань – адже більша частина Чернігівщини належала Польщі, а менша, ще з 1500 року, не мала самостійного єпископа. Православні християни піддавались серйозним релігійним утискам з боку Унії.
І ось в таких суворий час Пресвята Богородиця виявила знамення своєї милості і особливого заступництва через свій чудотворний образ. Домницька чудотворна ікона була з’явлена Пресвятою Богородицею на дереві, яке росло в цій місцевості на узліссі.
Хворобливій дівчинці Домні уві сні було сказано «піти в ліс і знайти ікону Божої Матері». Разом зі своєю мамою Домна пішла в ліс і після довгих пошуків знайшла вказаний уві сні образ і зразу отримала зцілення від недуги.
Слава про чудеса, які з’являла Пресвята Богородиця через свою Домницьку ікону, все більше привертала увагу видних державних діячів того часу – гетьманів Івана Мазепу, Данила Апостола, Івана Скоропадського. Так, в 1698 році Іван Мазепа в центральній частині монастиря зводить многоглавий храм Різдва Богородиці, будівництво якого благословив тодішній архіпастир Чернігівський – святитель Феодосій. За прикладом Мазепи Скоропадський будує нову часовню для чудотворної ікони Богородиці Домницької, а пізніше невеликий дерев’яний храм Преображення Господнього з братською трапезною при ньому.
Гетьман Іван Мазепа залишив по собі добру славу як активний будівничий православних храмів. Його коштом побудовано головну церкву Домницького монастиря Різдва Богородиці – однопрестольного дерев’яного храму, розташованого посередині монастиря. Гетьман надав для відправ усе необхідне – начиння, книги, одяг. Були збудовані келії для ченців. Головну церкву прикрасив художній іконостас, виконаний на кошти березинського козака Григорія Сечевиці. В церкві була чудотворна ікона Божої Матері, з якої й почалося народження монастиря.
У куполі головної церкви Різдва Богородиці знайдено напис про те, що «сія обитель зачалась основуватися при государі Петрі Першому». Цей храм будував гетьман Мазепа, який на той час перебував у добрих відносинах із російським царем, тому і висловлювалися Петру Першому вірнопідданські почуття гетьмана.
Заснування монастиря відбулось водночас з появою ікони Богоматері та чудес, пов’язаних з нею. Кращого місця для монастиря не було: навкруги густі ліси, багато озер, протікає невеличка річка Думниця. Так називалась і вся навколишня місцевість і монастир багато років називався Думницьким. Ігуменом монастиря тоді був Варлаам Васильович.
Кожного року в десяту п’ятницю після світлого Воскресіння Христова біля стін монастиря проводився ярмарок, який тривав один день. На ярмарок приїздило багато людей із навколишніх сіл, а також з Чернігова, Брянська, Гомеля і, навіть, південних степових районів. Привозили хліб, в’ялену рибу, сіль, худобу, посуд, мед, віск, дерево, горілку, хутра. Ярмарок був багатий і давав монастирю чималий прибуток.
Двічі на рік у Домницькому монастирі відбувалися храмові свята на честь Богородиці: перше – на десяту п’ятницю після Великодня, коли проводився ярмарок, друге – 8 вересня. Цей день пов’язаний з важливою подією.
У 1771 році Березне вразила епідемія чуми. Чума вже не перший раз косила людей – це відбувалось в 1710, 1711, 1738 роках. У 1771 році чума лютувала в Березному як ніде на Чернігівщині – тоді померло 623 людини (майже кожний восьмий її мешканець), а народилась лише 71 дитина. Було літо, спустіли поля, в церквах постійно відправляли похорон, ховали цілі сім’ї. Люди не знали, як боротися з епідемією, не допомогали ніякі санітарні засоби, лікарів не було.
Мешканці Березного вирішили освятити місто Домницькою чудотворною іконою. 8 вересня 1771 року ігумен Ієрофей з ченцями понесли ікону хресним ходом до Березного. Ікону зустрічало духівництво всіх березнянських храмів і всі мешканці Березного. Відбувся уклінний молебен Божій Матері. Потім святу ікону пронесли по всьому місту, співаючи акафісти. Після цієї процесії знову відбувся великий молебен Божій Матері врятувати мешканців Березного від страшної чуми.
Історико-статистичний опис Чернігівської Єпархії свідчить, що після хресного ходу чума в Березному відступила, зникла. Вдячні мешканці Березного дали обітницю щороку 8 вересня вирушати хресним ходом у Домницький монастир для прославлення Пресвятої Богородиці.
Після 1771 року чуми в Березному не було.
Домницький монастир був авторитетним на Чернігівщині. В 1786 році був виданий указ Катерини II про зрівнення малоросійських монастирів з великоросійськими, про їх поділ на три класи. Домницький віднесли до найнижчого третього класу, що означало скорочення ченців, прибутків, земельної власності, лісових і рибних угідь. Для Домницького монастиря настали тяжкі часи – було відібрано все, що давало прибуток, не стало грошей на ремонт будівель, які з роками почали руйнуватись. Монастир хотіли закрити, але його врятувала родина Безбородьків. Олександр Андрійович Безбородько, дуже відомий державний діяч при Катерині II, знав кілька іноземних мов, володів неабиякою пам’яттю. При Павлі І став світлійшим князем. Помер 52-річним у 1799 році, неодружений. Великі маєтки та багатства Олександра та батька успадкував його брат Ілля Андрійович. В 1800 році коштом Іллі Безбородька на місці появи ікони Богородиці закладено три – престольний кам’яний храм. Потім збудували кам’яну трапезну, келії і огорожу. Головний храм освятили 26 жовтня 1806 року. Ілля Андрійович подарував монастирю 22 тисячі карбованців. У 1811 році Олександр І задовольнив клопотання графа Іллі Безбородька та духівництва Чернігівської єпархії про віднесення Домницького монастиря до другого класу. В Домницькому монастирі похований син Іллі Безбородька Андрій (1783 – 1814), учасник Вітчизняної війни 1812 року – «действительный камергер и кавалер граф Андрей Ильич Безбородько», як написано на мармуровій дошці на стіні головного храму. Всередині храму поховані князь Петро Прозоровський і його дочка.
Кожний з трьох представників роду Безбородьків залишив по собі добру пам’ять на Чернігівщині. У вересні 1820 року на кошти князя Олександра Безбородька та його брата Іллі була відкрита гімназія вищих наук імені князя Безбородька. Збудована гімназія в 1805 – 1817 роках у стилі класицизму за проектом архітектора Луїджі (Алоізія) Руска на околиці Ніжина – Магерках. Ніжинська гімназія займала проміжне становище між університетами і губернськими гімназіями та користувалася особливими правами і привілеями. Термін навчання в гімназії був 9 років, і вона давала енциклопедичну освіту. Гімназію закінчило багато видатних людей, в тому числі знаменитий письменник Микола Гоголь.
Після Жовтневого перевороту на території монастиря більшовицькими безбожниками-активістами була організована Домницька трудова комуна , в 1931 році вона була перетворена в сільськогосподарську артіль імені 1 – го Травня.
Через 10 років за благословенням преподобного старця Лаврентія Чернігівського на території монастиря створено жіночий Свято-Параскевієвський монастир на чолі з ігуменею Агнією. В монастирі було 46 сестер-монашок.
У 1993 році Лаврентій Чернігівський (Лука Овсійович Проскура, 1868–1950) був зарахований до сану святих у чині преподобного, праведність якого Господь знаменував дарами зцілень тілесних і душевних недуг, передбачення й любові. Мощі Лаврентія перебувають зараз у Свято-Троїцькому соборі Чернігова. Народився Лука Проскура в селі Карильське Коропського району Чернігівської області. Батько та мати виховували дітей у вірі до Бога. Лука був дуже здібним учнем, регулярно ходив до церкви, мав чудовий слух і співав у церковному хорі.
У 1905 році Лука переїхав до Чернігова, де пройшло все його життя. В 1912 році він був пострижений у чернецтво з ім’ям Лаврентій, в 1928 році зведений в сан архімандрита.
Помер архімандрит Лаврентій 6 (19) січня 1950 року. Пам’ять преподобного Лаврентія Чернігівського відзначається 11 січня.
Перед війною на території монастиря був дитячий будинок, для лікування важко хворих дітей. 28 листопада 1941 року в Домницю приїхала группа поліцаїв, яка за наказом німецького командування мала знищити дітей-інвалідів восьми – шістнадцяти років. За ніч було вбито 90 дітей. В цій жорстокій акції приймала участь і жінка — директор дитячого будинку. Після визволення Чернігівщини від фашистів 4-х поліцаїв і жінку – директора за вироком військово-польового суду було повішено в Чернігові на головній площі.
У 1952 році радянська влада закрила жіночий монастир. Його переобладнали під госпіталь для інвалідів війни. Будівельники все, що їм здавалось зайвим, викидали. Розкопали й могилу молодого графа Андрія Безбородька, в труні якого знайшли золоте серце, наповнене вином. Будівельники злякались тієї знахідки, яку не можна було приховати-було багато свідків. Про це дізнались в Березнянському райвідділі міліції (до 1959 року був Березнянський район, а зараз Домниця Менського району). Приїхав начальник райвідділу, навів страху на будівельників, забрав з собою те золоте серце. Доля тієї дуже коштовної знахідки невідома і досі.
В 1995 році відновлено чоловічий монастир. З 2003 року в монастирі поновлено щоденні богослужіння. До монастиря можна дістатися від Чернігова, з автостанції №3 (на ринку «Нива»), рейсовим автобусом «Чернігів – Миколаївка» до зупинки «Домниця».
Домницький монастир знаходиться на відстані 3-х кілометрів від мого рідного села Гусавки. Я в монастирі бував багато разів ще дитиною. Скільки себе пам’ятаю, мати мене водила до церкви святити паску весною, літом – на десяту п’ятницю, на Спаса. Зимою в Домницький монастир причащатись їздили на санях. У сонячний день над верхівками дерев лісу з Гусавки було добре видно купол головного храму Різдва Богородиці.
В жовтні 1962 року мені довелося побувати в Домниці ще раз. Тоді я працював у Чернігівському облпроекті, де виготовляли проектно-кошторисну документацію для переобладнання госпіталю під санаторій для інвалідів війни. Два тижні я виконував пошукові роботи для тієї реконструкції.
Минуло вже багато років з тих пір, але я назавжди запам’ятав той чудовий Домницький монастир .
Микола БУКАТИЙ