На цьогорічні підсумкові збори київські сосничани зібралися напередодні Дня Збройних сил України. День зборів був вибраний не випадково, адже серед членів відділення чимало чоловіків, які проходили службу в Збройних силах України. Є серед них генерал і три полковники, що вже звільнилися зі служби. А ще у відділенні є чимало чоловіків, які служили у Збройних силах СРСР, але щорічно, починаючи з 1993 року, відзначають День Збройних сил України.
Однак, зібралися ми не на свято, а для того щоб, перш за все, вирішити статутні питання – підсумувати роботу за 2014 рік, намітити план на 2015 рік, обрати делегатів на земляцьку конференцію, розібратися з тими, хто був найактивнішим впродовж року і як земляки люблять земляцькі ЗМІ – «Отчий поріг» та офіційний сайт.
Одразу домовилися, що підсумовувати роботу відділення за 2014 рік будемо з врахуванням окупації Криму, ведення бойових дій на Донбасі. По-іншому присутні не могли вчинити, адже в кожного там проживали та проживають рідні, близькі, друзі. Одним вдалося звідти перебратися в безпечні місця, інші, навіть, не можуть виїхати. Є поранені та загиблі. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих, що захищали незалежність і цілісність України.
Про виконання запланованого на 2014 рік говорили не довго, бо впродовж року всі могли ознайомитися частково зі шпальт «Отчого порогу», а ще більше – переглядаючи офіційний земляцький сайт. Поки земляки збиралися на визначений час, присутні могли ознайомитися із завчасно підготовленим інформаційним матеріалом. Тож більше часу було для запитань і виступів усіх без виключення.
Якщо коротко резюмувати про зроблене, то можна сказати – продовж року виконали практично все заплановане. І головним є те, що:
– на замовлення попереднього керівництва району виготовили з чорного мармуру 20 пам’ятних дощок для об’єкту «Алея Героїв і Слави Сосниччини», але із зрозумілих причин (боротьба з пам’ятниками, бойові дії та вибори) не передали їх для встановлення;
– ініціювали питання щодо належного вшанування пам’яті видатного земляка Олександра Довженка, якому поточного року на державному рівні відзначалося 120-річчя від дня народження. Від імені земляцтва передали календарі та книги для потреб Сосницького літературно-меморіального музею Олександра Довженка, які в подальшому були використані при відзначенні переможців і учасників загальноукраїнського конкурсу «Душі людської дивний чарівник» та інших заходів, ініційованих музеєм. Представниця відділення з відповідальною місією відвідала Шевченківський національний заповідник «Тарасова гора» та вручила капсулу з землею з рідного Довженкового саду та буклет і диск з відеофільмом про Сосницький літературно-меморіальний музей Олександра Довженка, а по приїзду – таку ж капсулу з землею від підніжжя Тарасової гори та буклет про цей культурний заклад передала до музею нашого земляка в Сосниці. Делегації відділення взяли участь в усіх заходах з нагоди 120-річчя Олександра Довженка, які пройшли 9,10 та 11 вересня в Києві та Сосниці, а 25 листопада, в день смерті Олександра Довженка, не забули побувати на Байковому цвинтарі нашої столиці, де вклонилися могилам батьків Олександра Петровича – Петра Семеновича й Одарки Єрмолаївни Довженків;
– Михайлівській церкві, що збудована на вулиці сосницького В’юнища, на якій колись стояла батьківська хата відомого українського вченого-історика та дипломата Василя Тарасенка, члени відділення Іван та Оксана Придухи надали матеріальну допомогу на суму 20 тис. грн.;
– від самого початку бойових дій на Сході України брали участь у зборі добровільних пожертвувань для потреб оборони країни, сума яких у грошовому еквіваленті виражається в достатній сумі (близько 100 тис. грн.), а також постійно протидіяли дезінформації, що йшла від користувачів соціальних мереж і ЗМІ з сусідньої держави. На офіційному сайті земляцтва, на сторінках сайтів соціальних мереж подавали правдиву інформацію про земляцьке життя та про події в Україні;
– взяли участь у загально-земляцькому благодійному ярмарку «Коло життя»;
– активіст відділення Михайло Давиденко впродовж кількох місяців забезпечує лікування тяжко пораненого земляка, що проходить лікування у військовому шпиталі в м. Ірпінь. До Дня Збройних сил України для потреб АТО він вояку з позивним «Змій» передав власний автомобіль підвищеної прохідності з причепом. Автомобіль перед передачею був обладнаний для транспортування двох поранених і завантажений продуктами, теплими речами та засобами гігієни, а в причеп помістили обігрівач. Там автомобіль планують використовувати для розвідки, транспортування поранених і проведення інших оперативних заходів на передовій Луганського напрямку.
Традиційно, після виступу головуючого, перше слово було надано найстаршому за віком – 86-річному Івану Кос’яненку.
Розмірковуючи про сучасне та згадуючи про тяжке минуле, Іван Омелянович розповів про подробиці продовження бойового шляху Дніпровської військової флотилії, який розпочався 14 вересня 1943 року від Пироговки, що Шосткинського району Сумщини. Потім цей шлях був вже по території Чернігівщини. Доросле життя Івана Кос’яненка розпочалося в 1941 році. Спочатку він допомагав партизанам переправлятися ночами через Убідь, а в 1943 році 15-річний сосницький юнак став курсантом школи Дніпровської військової флотилії. Це було більш ніж сімдесят років тому, а сьогодні для багатьох юнаків Луганської та Донецької областей війна стала реальністю сьогодення. І вони про неї вже знають не з книг і розповідей старих ветеранів Другої світової війни. Дуже тяжко переживають втрату своїх синів матері, а татусів – їх осиротілі діточки. Загиблих на Чернігівщині оплакують цілими селами. Якщо раніше проклинали фашистів разом з їх вождем, то зараз проклинають президента сусідньої держави та тих, хто його підтримує.
Думку Івана Омеляновича продовжили Леонід Савченко, 81 рік, Василь Халецький і Володимир Пулім, обом по 77 років. А Володимир Антонович, крім всього, ще й запропонував у подальшому збиратися в такий день і час, щоб могли бути присутніми молоді члени нашого відділення, яких у нас є чимало, але всі вони працюють і не можуть в робочий час так просто відлучатися зі своїх робочих місць. Не обійшли ветерани стороною і роль земляцької газети «Отчий поріг» в питанні залучення молодих земляків до активної участі в роботі Товариства. На їх думку – в газеті треба: частіше писати про сучасне та майбутнє; більше уваги приділяти молодим, а не по кілька разів описувати минулі трудові (не в земляцтві!) здобутки майже одних і тих же осіб; не забувати вітати з весіллями та народженнями немовлят у земляцьких родинах; рівномірно розміщувати матеріали від відділень по частоті та об’ємам.
І тут всі плавно перейшли до обговорення питання земляцьких династій, що є великим резервом перспективи подальшого розвитку найчисельнішої громадської організації столиці – Чернігівського земляцтва. За приклад узяли сім’ї, які повним складом входять до земляцтва. Наприклад, у активіста відділення 71-річного Михайла Кашича, крім молодшого брата Василя Олександровича, племінника Олександра, племінниці Світлани, доньки Людмили, зятя Сергія Миколайовича, вже й онук Денис долучений до корисної земляцької справи. У активіста відділення 65-річного Михайла Давиденка сім’я також на «земляцькому підряді» – дружина Валентина Олександрівна, молодший брат Василь Іванович, донька Ірина, син Андрій, племінниця Тамара, племінник Сергій і вже готується бути повноправним членом онука Марина.
Відношення до справи в Давиденків не є випадковим, воно передалося від батька Михайла Івановича – Івана Івановича Давиденка, який народився 2 лютого 1921 року на станції Доч Борзнянського року, пройшов війну 1941-1945 років від початку до кінця, а з 1947 року перебрався до села Велике Устя Сосницького району, де в місцевому колгоспі працював завідувачем свинофермою, бригадиром, завгоспом, завідувачем гаражем, заступником голови, а з дружиною Ганною Архипівною, на жаль, вже покійною, виростили трьох синів і доньку. Працюючи в 1985-1989 роках головою колгоспу в цьому селі мені було приємно познайомитися з Іваном Івановичем. Живе він і зараз у Великому Усті, цікавиться життям-буттям столичного Чернігівського земляцтв, вже багато років «Отчий поріг» читає від назви до тиражу. І, не випадково, щоб уточнити якісь історичні подробиці відносно села чи району, інколи звертаюсь саме до нього.
Без жалю земляцька сім’я Михайла Давиденка підтримала його рішучі дії щодо передачі для потреб АТО улюблений раритетний автомобіль, на якому не тільки подорожували до лісу, а й по гірським і заболоченим місцевостям рідної України. Михайло Іванович вважає, що автомобіль важливіший там, на передовій, і, якщо, врятує хоч одне життя – це буде дуже добре. Підтримавши дідуся, онука, восьмикласниця Марина, написала вірш «Мирного 2015 року».
Не знаю чи побачу тата,
Не знаю чи побачу брата,
Не знаю чи побачу сина,
Молюся я за Україну!
Коли навколо постріли зловіщі
Серед дзвінкої тиші,
Скажи собі: «Живий – живи!»
І кожну крапельку лови.
І знай – прожив життя не просто!
Бо врятував ти тисячі людей!
Бо врятував ти нашу, сину,
Квітучу, рідну Батьківщину.
Гаї, лани, дерева, квіти,
Ти, братику, вертайсь живим,
Пишаються тобою діти,
Розвіється над нами дим.
Я знаю, тато,
Я знаю, брате,
Я знаю, сину,
Врятуєш нашу Україну!
У жодного учасника цьогорічних підсумкових зборів сосничан не залишилося сумнівів у тому, що династії – це запорука розвитку земляцтва, головним завданням якого є: формування рівноправного громадянського суспільства та утвердження сильної незалежної держави.
Олексій ОРЄХОВИЧ, заступник голови земляцтва, голова Сосницького відділення
Фото автора та Галини ОРЄХОВИЧ
Чудова змістовна стаття. Особливо момент про династії.