70 років віддаляє нас від тих жахливих подій, які відбувалися в роки німецько-радянської війни 1941-1945 років. Крок за кроком, день за днем наближали Перемогу воїни на фронтах, а разом з ними й ті, хто був залишений на підпільну роботу в тилу ворога.
У матеріалі Андрія Курданова «Чому б не бути селам бойової слави?» від 7 квітня згадується про діяльність Киїнської підпільної групи, яку очолював директор школи Віктор Тимофійович Ткаченко (09.05.1908-19.01.1995) в період німецької окупації села, яка тривала з 7 вересня 1941 по 21 вересня 1943-го.
Однак, вклад Віктора Ткаченка в Перемогу не обмежився підпільною роботою – досвідченого педагога та підпільника 21 лютого 1944 року призвали до Червоної армії. Фронтовими дорогами він йшов з 13 травня 1944 року в 449-му стрілецькому полку (скорочене – 449 сп) 144-ї стрілецької дивізії (скорочене – 144 сд).
Дивізією командували:
Олександр Олексійович Донець (06.02.1944 – 28.01.1945), полковник;
Григорій Федорович Перепич (28.01.1945 – 22.02.1945), полковник;
Микола Тимофійович Зорін (23.02.1945 – 03.09.1945), полковник.
Дивізія нагороджена орденами: Червоного Прапора, Суворова 2-го ступеня, Кутузова 2-го ступеня, Олександра Невського.
Бойовий шлях дивізії описаний у книзі військового письменника Іллі Григоровича Драгана «Віленська Червонопрапорна» .
У 1943 році дивізія брала участь у Смоленській наступальній операції, влітку 1944 року – у Білоруській наступальній операції.
У ході Вільнюської наступальної операції (5-20 липня 1944), передові частини дивізії прорвалися на околиці міста:
-о 5 годині ранку 7 липня 1944 року танковий десант піхотинців 449-го стрілецького полку дивізії на танках 35-ї гвардійської танкової бригади вийшов до околиці Вільнюса та захопив німецький аеродром, знищивши літаки, що там знаходилися. Надалі, основні сили 449-го стрілецького полку зайняли оборону в районі аеродрому та відбили чотири німецькі контратаки. Один батальйон 449-го СП продовжив просування до Вільнюсу;
-в цей же час наступаючий 785-й стрілецький полк дивізії вибив німців з передмістя Гурней на східній околиці Вільнюса.
Надалі, частини дивізії зустріли запеклий опір і в результаті 12 німецьких контратак були змушені відступити.
13 липня 1944 року, після штурму останніх осередків опору, Вільнюс був повністю звільнений. Солдати дивізії з взводу лейтенанта Андріанова підняли Червоний прапор на вежі Гедиміна.
25 липня 1944 року дивізії присвоєне почесне найменування «Віленська». 26 липня 1944 року полки дивізії форсували Неман.
До 7.00 1 серпня 1944 року від нацистських загарбників був повністю звільнений Каунас, а над містом піднятий Червоний прапор.
Мешканці Каунаса радо зустрічали своїх визволителів.
За звільнення Каунаса 449-му стрілецькому полку присвоєне почесне найменування «Ковенський».
Каунас до 1917 року мав офіційну назву Ковно, місто в Литві, на річці Нямунас (Німан). Вперше згадується на початку XI століття. У період боротьби з хрестоносцями неодноразово розорявся і руйнувався. З 1569 року перебував у складі Речі Посполитої. У 1795 році увійшов до складу Російської імперії. З 1842 (1843) року був центром Ковенської губернії. У 1919-40 роках був столицею Литовської республіки.
4 серпня 1944 року в межиріччі Нова та Шашупе на ділянці Францбуда, Жвигдарчай піхотна дивізія противника, близько 200 танків і штурмових гармат при підтримці авіації нанесли контрудар у стик двох з’єднань. Прориваючись у напрямку Пильвишкяя, вони мали завдання оточити передові частини військ, які наступали південніше річки Шашупе, притиснути їх до прикордонного укріпленого району та знищити.
Завданням відбиття контрудару противника лягло на плечі піхоти передових частин, полкової та дивізійної артилерії, винищувально-протитанкових і легких самохідно-артилерійських полків, а також на рухливі загороджувальні загони, що складалися з невеликих підрозділів саперів і стрілків, що діяли при підтримці артилерії.
Саме 4 серпня знайшлося місце для подвигу Віктора Ткаченка – навідника протитанкової рушниці стрілецького батальйону 449-го стрілецького Ковенського полку 144-ї стрілецької Віленської дивізії.
У нагородному листі від 24 вересня 1944 року командира 449 сп, наприклад, зазначено: «4-го серпня 1944 року в районі м. Жаки Литовської РСР тов. Ткаченко зі своєї ПТР під час контратаки противника підбив бронетранспортер і кулеметну точку противника, в результаті контратака була відбита. В цьому бою тов. Ткаченко був тяжко поранений, але він не пішов з поля бою до виконання поставленого завдання…».
Від імені Президії Верховної Ради СРСР наказом командира дивізії полковника Олексія Донця від 12 жовтня 1944 року №074/н за цей подвиг Віктор Ткаченко був нагороджений орденом Червоної Зірки.
У подальшому дивізія брала участь у Гумбінненскій, Східно-Пруській наступальних операціях. 19 березня 1945 року вийшла на узбережжя Балтійського моря. Брала участь у звільненні Вязьми, Невеля та інших міст.
До початку війни з Японією дивізія була перекинута на Далекий Схід, де в складі 5-ї армії 1-го Далекосхідного фронту брала участь у Харбін – Гірінській наступальній операції.
Після демобілізації Віктор Тимофійович знову вчителював і директорував. На радість доньці Тамарі (31.10.1933) у сім’ї Ткаченків народилися сини – Анатолій (03.01.1948) і Віктор (01.01.1953).
19 січня 1995 року перестало битися серце педагога, підпільника, фронтовика Віктора Тимофійовича Ткаченка, який до кінця виконав всій священний обов’язок у Другій світовій війні.
Земний уклін йому!
Вічна слава та безсмертя!!!
Олексій ОРЄХОВИЧ