Сьогодні, 10 грудня, провів в останню путь свого племінника Руслана Османовича Оздоєва (06.01.1988 – 06.01. 2022), який виріс у дідуся та бабусі в Любечі на Чернігівщині, навчався у місцевій школі, його мама Наталія і зараз там проживає. Він до останнього подиху захищав Україну зі зброєю в руках.
Громадянин України, інгуш за національністю, мусульманин. Молитва у мечеті, хвилина мовчання на Хрещатику, поховання в Обухові…
Кияни і обухівці зустрічали наш кортеж схиливши голови, стоячи на колінах у брудному снігу…
Це мінімум, що ми можемо зробити у памʼять за загиблими воїнами.
Прошу всіх, хто знав нашого Русіка, згадайте його добрим словом, помоліться за упокій його душі.
Мав я два племінника … і обох поховав. Віддали хлопці життя за майбутнє України!
Михайло ОБЖА
Шановний Михайле Федоровичу!
Вибачаюсь за затримку з реакцією. Працював по підготовці чергового засідання Комісії по учасникам бойових дій. Висловлюю щире співчуття Вашій втраті. Гинуть молоді хлопці, яким би ще жити і жити, ростити дітей. Не ми розпочали цю кляту війну, але маю надію, що саме ми її закінчимо. У мене за три роки загинуло кілька друзів та два родичі із Закарпаття. Артилеристи, під Запоріжжям. У Любецькій громаді – 17 загиблих. На жаль, герої теж вмирають. Тож прошу, тримайтеся, і Ви, і Ваша сестра. Пом’янемо Руслана Османовича, вічна йому пам’ять.
Руслан віддав своє життя за право народів України, Інгушетії, інших держав бути вільними.
Диктатори, усі як правило з маніакальними відхиленнями, не повинні існувати в ХХІ столітті. Це навіть суперечить сутності будь-якого вірування. Руслан був одним із тих, хто вніс свою частку в те, щоби люди почувалися не рабами, а вільними громадянами.
Низький уклін і Світла пам’ять Руслану, усім борцям, які полягли за Свободу! Герої не вмирають! Вони з нами у всіх наших діях і вчинках. Будьмо ж їх достойними!