Щорічно українці вшановують національний пам’ятний день у третю неділю травня, який називається День пам’яті жертв політичних репресій. У радянські часи від комуністичного режиму за наказом Йосипа Сталіна розстріляли десятки тисяч українців, ще сотні тисяч було ув’язнено та заслано у табори, або їх примусово тримали у психлікарнях.
В Україні у 2022 році День пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму вшановують сьогодні, 15 травня. Їх згадують у третю неділю травня на державному рівні починаючи з 2007 року. Жертв досі неможливо підрахувати точно, наразі відомо лише, що за період «Великого терору» в УРСР у 1937–1938 роках було засуджено 198 918 українців, з яких близько двох третин – розстріляли.
Жертв набагато більше, але місця поховань були режимними об’єктами тодішнього КДБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, а доступ до відповідних архівів був заборонений. Більшість архівів знаходиться наразі на території РФ і місцева влада не поспішає їх розсекречувати.
Биківнянський ліс
У пік репресій вбитих ховали у «братських могилах» у фруктових садах, парках, приміських лісах. Для цього копали траншеї і засипали трупи негашеним вапном. Биківнянський ліс у Київській області став одним із символом того часу, там поховали понад 19 тисяч розстріляних громадян, і це лише ті, у кого встановлені імена. Це одне з найбільших поховань на території України жертв сталінських репресій. Також є дані, за якими припускається, що там поховано більше 100 тисяч українців, яких закатували або розстріляли органи НКВС у Києві протягом 1937-1941 років.
Масові поховання в Україні
Крім Биківнянського лісу, є ще багато місць масових поховань жертв сталінських репресій:
- Рутченкове поле (Донецьк),
- район Парку культури та відпочинку (Вінниця),
- П’ятихатки (Харків),
- Католицьке кладовище (Умань),
- Єврейський цвинтар (Черкаси),
- село Халявин (Чернігівщина),
- Другий християнський цвинтар (Одеса),
- 9-й км Запорізького шосе (Дніпро),
- урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ),
- урочище Саліна (Львівська область),
- Тюрма на Лонцького (Львів).
Причини масових репресій за задумом Сталіна
Сталінські репресії мали на меті упокорити населення терором, утвердити авторитарність керівництва, здійснити «кадрову революцію», а також закінчити боротьбу із «соціально-ворожими елементами», яка велась 20 років. Підстава для репресій – теза, що загострюється класова боротьба в міру успіхів соціалістичного будівництва.
Наказ №00447
Офіційний початок «Великого терору» – наказ НКВС СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів” від 30 липня 1937 року. Його затвердило політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Наявні документи НКВД свідчать про заздалегідь сплановані репресії. Цим наказом були встановлені ліміти на покарання українців. Вирок першої категорії означав розстріл, а другої – ГУЛАГ.
У січні 1938 року був збільшений ліміт розстрілів до 83 122 людей.
Спрощення процедури засудження
10 липня 1937 року політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок». Їх створили для спрощення процедури засудження. До їхнього складу входили:
- начальник обласного УНКВД (голова),
- обласний прокурор
- перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б).
Їхнє існування повністю суперечило законодавству того часу, зокрема Конституції 1936 року.
Заарештовані українці були фактично без прав на захист чи оскарження, а свідчення, на яких будувалася справа, не перевірялись. Без доказів свідчень людей розстрілювали або відправляли до ГУЛАГу. Їхні зізнання вибивали вже ставшими відомими «сталінськими тортурами». Тоді це все виправдовували прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».
Доноси
Ті доноси, які наразі потроху наново розвиваються на території Росії та на окупованих нею територіях стосовно незгодних із війною, яку начала РФ проти України, були рутиною тодішніх мирних жителів. Тоді панував тотальний страх та недовіра. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, страх доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів. Люди писали доноси на знайомих, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів.
Найкривавіша ніч у Києві
19 травня 1938 року на подвір’ях, підвалах київських в’язниць НКВД розстріляли із револьверів системи «Наган» 563 українця. Несильна віддача цих револьверів берегла сили катів при масових розстрілах. Тоді НКВС розташовувався у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат – наразі це Жовтневий палац. На сучасній вулиці Володимирській, 33 у столиці України НКВС розташовувались у 1938-1941 роках.
Повідомлення родичам розстріляних
У 1955 році КДБ направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс. Було надано вказівку повідомляти родині розстріляних українців, що вони нібито «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в РАГСах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».
Відповідальність членів родин репресованих
Влітку 1937 року посилили відповідальність членів родин жертв репресій. Членів сімей «ворогів народу» переселяли у внутрішні області СРСР, а їхніх дружин та чоловіків обов’язково арештовували. Діти до 15 років були передані у спеціальні дитбудинки.
Кінець «Великого терору»
17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», метою якої було припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Згодом було вбито безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».
Катерина ГЛЯНЬКО, «Апостроф»
Також читайте: Бункерний фюрер: як Путін йде шляхом Гітлера і Сталіна