Це із привітання одного кінокласика, Акіри Куросави (23.03.1910-06.09.1998), іншому, Інгмару Бергману (14.07.1918-30.07.2007). Вітання із 70-літнім ювілеєм шведського режисера.
У листі Куросави є обгрунтування такої думки, яку й адресую усім українським кінематографістам, усім митцям, кому вже під 80, чи понад 80!
Цитую: «В Японії був великий художник Тессаї Томіока, який жив в епоху Мейдзі (кінець ХІХ століття). В молоді літа він створив багато чудових картин. Одначе коли йому виповнилось 80 років, він раптом почав писати набагато краще, аніж раніше, ніби у нього почався період неймовірного розквіту. Коли я бачу його картини, мене переповнює усвідомлення того, що насправді людина не здатна створити щось по-справжньому вартісне, поки не досягне 80-літнього віку.
Людина народжується дитиною, стає хлопчиком, проходить пору юності, потому зрілого віку, і, нарешті, перед тим, як завершити свій життєвий шлях, знову повертається в дитинство. Я думаю, це ідеальний спосіб життя. Сподіваюсь, Ви погодитесь,- звертався Куросава до Бергмана,- що людина здатна творити справжнє мистецтво вільно, не озираючись ні на кого, тільки вступивши в друге дитинство. Мені зараз 77 років, і я певен, що моя справжня робота тільки починає набувати форми. Давайте триматись разом в ім’я кіномистецтва».
У підсумку Куросава прожив 88 літ, Бергман – 89.
80-літнім Куросава поставив фільм «Сни», у 81 – «Серпневу рапсодію». У 83 – свій останній фільм під красномовною назвою «ЩЕ НІ». Герой стрічки, професор, на свій день народження влаштовує свято, яке так і називається: ЩЕ НІ, себто ще живий і при здоров’ї та спроможності жити і творити. Людина ніби ховається у схованку і не показується смерті, яка вже його, можливо, й шукає.
Бергман у 85 поставив свій останній фільм – «Сарабанда» (2003), а в театрі після 80-ти кілька вистав, серед яких «Привиди» за Генріком Ібсеном…
Отож, не згортаймо крила, пані і панове! Політ триває, час набирати висоту…
Сергій ТРИМБАЧ