Вчора, 3 жовтня, погода видалася сонячною, що надихнуло групу прискіпливих поціновувачів історико-культурного надбання нашої держави на чергову подорож. Цього разу вибір випав на Густинський Свято-Троїцький монастир (Монастир) та Качанівку (Національний історико-культурний заповідник) (НІКЗ «Качанівка»).
Головною метою подорожі було бажання власними очима поглянути на зміни, що відбулися там за останні роки, а також переконатися в тому, як швидко зі столиці туди можна потрапити на звичайному автомобілі.
Автошлях Н 07 Київ-Суми-Юнаківка хоч і потребує серйозного ремонту, але дозволив порівняно швидко доїхати до повороту на село Густиня Прилуцького району.
За час, що минув після останньої зустрічі з Монастирем помітні значні зміни: відновлені зруйновані та збудовані нові споруди, продовжується роботи з реконструкції. З усього відчувається, що релігійна громада черниць є надзвичайно дбайливим господарем Монастиря. Це проявляється не тільки в ідеальному порядку, а й у привітному відношенні до гостей і відвідувачів. Завдячуючи останньому, нам вдалося багато побачити, а також дізнатися про цікаві подробиці з історії Монастиря та його сьогодення.
З Густині до «Качанівки» вибрали коротший маршрут – через село Іваницю. Однак, за часом він видався довшим. Адже тверде покриття настільки пошкоджене, що на цій ділянці шляху можна випробовувати не тільки позашляховики, а й бронетехніку. Не випадково тут ми згадали й розповідь у Монастирі про те як одного разу минулого року до них завітали танкісти.
Тим часом, доки ми випробовували японський автомобіль на міцність, у НІКЗ «Качанівка» вже повним ходом вирувало ІХ літературно-мистецьке свято «Качанівські музи: в традиціях благодійництва». За номерами автомобілів, які тут паркувалися, було видно, що на свято прибули переважно мешканці Чернігівщини. Але без гостей з інших регіонів не обійшлося, і свято вдалося.
З такою ж ретельністю, як і Монастир, ми оглянули й НІКЗ «Качанівка» на предмет пошуку останніх змін. Проте були прикро засмучені їх відсутністю. Але залишилися з переконанням, що й НІКЗ «Качанівка» – палацовий ансамбль і парк дворянської садиби, заснованої в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі, в майбутньому буде мати дбайливого господаря.
Зворотній шлях на Київ ми проклали через Ічню, який довший, але з «меншими можливостями для випробувань автомобілів на міцність». І, незважаючи на поганий стан доріг, подорожжю залишилися задоволеними та висловили надію на те, що й по автошляхах Чернігівщини колись зможемо пересуватися на звичайних автомобілях.
Олексій ОРЄХОВИЧ
Фото автора
Вельмишановний Олексію Федоровичу! Дякую за цікаву інформацію! Жаль, що Ви мали небагато часу і, можливо, не все побачили, а тому не згадали про Романтичні розвалини, що гинуть, альтанку Глінки, що підперта колодами і стає другою “Пінзанською вежею”, та, як не прикро, у набагато гіршому стані і невідомо, як вона переживе зиму. Однак, найбільш свідомих українців тривожить доля церкви святого Георгія Хозевита. Вона збудована в стилі пізнього класицизму у 1817-28 роках, але стан святині вкрай незадовільний: тріщини фундаменту, проблеми з дахом і т. ін.
Корозія берегів озер заповідника просто вражає. Отак-то живе Качанівка…
А чи не пора дирекції НІКЗ «Качанівка» прозвітувати про стан справ у заповіднику перед громадою, земляками? Може, потрібна підтримка чи “Стимулятор” діяльності?