Це дивно, але факт – не навчився, не вмів. Сьогодні, стоячи побіля Десни, я згадав про це. Людина виросла на березі великої ріки і – не навчилась. А без цього навіть в отаку- от довбанку (дивись фото човна, видовбаного із цілісного ствола дерева) не сядеш – непевна посудинка. Нічого ж певнішого немає, пором застиг на протилежному березі…(дивись фото).
Не вмієш плавати – це могло поширитись і на плавбу Житейським морем. Не поширилось, Довженко здолав стільки бар’єрів… Щораз саморучно видовблюючи з такого-сякого деревця «довбанку» для плавби, кораблів чи корабликів йому не надавали. Перший свій фільм повнометражний, «Сумка дипкур’єра», він зробив про корабель, на якому плив і сам, у ролі корабельного кочегара. Той простір прозирався навсібіч, тут кожен був під контролем. Як зурочив: усе життя під наглядом… Ні, краще вже у довбанці одплисти, бо задовбають…
Сьогодні ми теж не здолали Десну, лишились на цім березі. І режисер фільму, над яким працюємо, Ігор Іванько (крайня його робота фільм «Крихка пам’ять»), і оператор Стефан Стеценко (лауреат Шевченківської премії, між іншим), і звукорежисер Олександр, і актор і найвідоміший український кіноблогер Віталій Гордієнко (бере участь у створенні фільму), і я сам…
Уперше про невміння Довженка плавати колись оповів мені старий актор Петро Масоха (актор театру «Березіль», знімався у Довженка). Як той Масоха переживав за режисера свого! Той стояв по пояс у воді (на зйомках «Івана», а Масоха баражував поруч, час від часу пірнаючи і прозираючи мутнявість води: не доведи, Боже, ступить глибше й пірне навіки кудись, у глибочінь, де вже ні янголів, ні бісів..
Давно вже немає ні Довженка, ні Масохи. А Десна несе свої зачаровані води невість куди. А що саме несе? Пам’ять про дорогих мені людей. І на доказ того сьогоднішні громовиці, які синяво малювались на небесах…
Сергій ТРИМБАЧ