Цими вихідними представники земляцької молодіжки навідувалися у Стару Басань до мешканців гімназії-інтернату, але карантинні обмеження не дали змоги багато поспілкуватися. Тому ми вирішили використати час для відвідання історичних місць малої Батьківщини.
Відвідали хутір Тимки, що біля села Стара Басань у Бобровицькій міській територіальній громаді, де зберігся так званий будинок з мезоніном (надбудова над середньою частиною житлового будинку, часто з балконом) – садиба Аделії Данилівни Кринської.
До 2007 року тут розміщувалась школа-інтернат для дітей з вадами розвитку, після закриття будівля занепала, але і досі приваблює туристів своєю унікальністю та історичною значимістю. Збудований будинок у середині ХІХ століття та являє собою зразкову садибу того часу.
Аделія Данилівна Кринська була рідною сестрою дружини Олексія Лєскова, брата відомого письменника, автора «Лєвши» Миколи Лєскова. Також про хутір Тимки були згадки у відомій книзі Андрія Лєскова (син Миколи Лєскова) «Життя Миколи Лєскова за його особистими сімейними і несімейними записами і пам’ятями».
Такі цікаві історичні місця є на нашій Чернігівщині, і доторкнутися до таких споруд поки ще можна, хоча вони уже давно потребують належної уваги та реставрації.
У селі Ярославка, яке теж у Бобровицькій міській територіальній громаді, ми відвідали дерев’яну православну Покровську церкву, будівництво якої розпочалося ще у 1713 році.
З 1932 року приміщення церкви використовували як зерносховище. Місцеві жителі розповіли нам, що під час Другої світової війни усіх мешканців села було спалено у цій церкві разом з будівлею. А по закінченню війни німецька сторона її відбудувала і до 1963 року церква діяла. Пізніше приміщення використовували під будинок культури. На сьогодні, це одна з найстаріших діючих церков, яка несе в собі шматок історії не одного століття.
Валерій ДЕМЧЕНКО
Прочитав. Більшої дурні про село Ярославка годі було придумати!
З’їздили люди до Старої Басані, і вирішили на зворотньому шляху заїхати на хутір Тимки, подивитись на «Дом с мезоніном». Гарне бажання!
А потім, мабуть «навігатор» підказав, що значно зручніше до Бобровиці добиратись через Ярославку. Зупинились біля церкви, подивились. І пішли фантазувати!
За які такі гріхи автор вирішив що «усіх мешканців села було спалено у цій церкві разом з будівлею»?
Перші відомості про церкву Покрови Пресвятої Богородиці в Ярославці збереглися з 1713 року, а збудована вона значно раніше, стояла на іншому місці і була вже дуже старою. І в 1740 році церкву розібрали і збудували заново в новому місці — в кінці села на старовинному сільському кладовищі.
Лише в 1799 році був отриманий дозвіл на побудову нової церкви. Її збудували в центрі села, де вона стоїть і понині. В 1901 році церкву перебудували (чи то відремонтували?). Та в 1932 році совєцька влада церкву закрила і перетворила на зерносховище!
Лише під час війни з дозволу німецької окупаційної адміністрації селяни відновили церкву і там проводилась служба Божа.
Але в 1963 році совєцькі комуністи знову закрили церкву і перебудували її на клуб!
З здобуттям Україною незалежності будівлю церкви знову захопили колишні совєцькі комуністи (вони вже були старенькі і стали віруючими МП!) і відновили там московський патріархат (як і по всій Чернігівщині, за деяким винятком)!
Анатолій Пінчук
(з 1950 по 1964 проживав в селі Ярославка Бобровицького району, закінчив 8 класів Ярославської середньої школи, далі навчався та проживав у місті Києві).