Добіг кінця триста вісімнадцятий день війни. Російські джерела стверджують, що росіянам вдалося прорвати фронт у Соледарі.
Це досить дивне формулювання і в нинішніх умовах може означати все, що завгодно: від просування на 100 м (що найімовірніше), до того, що під «проривом фронту» розумілося у Другій світовій війні – тобто дійсний прорив у глибокий тил супротивника великих танкових і механізованих з’єднань із загрозою оточення супротивника (що в нинішній ситуації майже неймовірно).
Але мало цього: сам факт навіть такого локального «прориву» спростовують українські «військори» (наприклад, Бутусов) і як аргументи демонструють фото – та відеодокази того, що ЗСУ, як і раніше, контролюють Соледар.
Але навіть якщо припустити найгірше і Соледар справді зайнятий росіянами, це практично нічого не змінює і ніяк не покращує становище російської армії. Адже якщо вірно те, що перед нею стоїть завдання вийти на адміністративні кордони Донецької області (як мінімум), захоплення Соледара вирішує цю проблему навряд чи на 1%.
Будь-який здоровий розрахунок з неминучістю покаже, що якщо такою ціною цей відсоток був отриманий, то значить на 99%, що залишилися, у Росії свідомо немає ресурсів. І навіть суто теоретично немає жодних джерел, звідки ці ресурси взяти.
Поміркуйте самі: якщо вся ця «перемога» (тобто операція по лінії Бахмут – Соледар) станом на сьогодні зайняла півроку і коштувала Росії близько 80 тисяч убитими та пораненими, то значить розв’язання завдання «визволення» всієї Донецької області займе приблизно 50 років і призведе до втрати Росією вбитими та пораненими близько 8 млн осіб.
Путінські фанати можуть мені заперечити і сказати, що Україна тим більше не має ресурсів на такий тривалий опір. Але, по-перше, в обороні втрати набагато менше, ніж у наступі, особливо в такому «жуківському» варіанті, який застосовують росіяни. А по-друге, матеріальні ресурси України (на відміну від Росії) практично безмежні. І сьогоднішній пакет американської допомоги це з усією очевидністю показав.
Після того, як США та Німеччина прийняли рішення поставити Україні дві батареї Patriot, а також з урахуванням того, що продовжуються поставки й інших західних ЗРК, можна впевнено прогнозувати, що українська система ППО в найближчому майбутньому підвищить свою ефективність з нинішніх 80% до 95 %. А це означає, що всі спроби Путіна за допомогою ракетного обстрілу цивільної інфраструктури змусити Україну капітулювати зазнали краху.
Тепер щодо постачання наступальної зброї теж намітилося зрушення і постачання важкої бронетехніки для ЗСУ тепер уже не табу. Крім цього, американці відновили постачання важких гаубиць, а європейці їх і не припиняли. І взагалі достатньо порівняти грудневий пакет американської військової допомоги (250 млн дол.) та січневим (3 млрд дол.), щоб зрозуміти: жодних надій на «втому» Заходу у росіян бути не повинно.
Мені здається, що черговий «Рамштайн» 20 січня змусить Кремль розлучитися з останніми ілюзіями щодо цієї жаданої «втоми» і там буде заявлено про перехід на якісно новий рівень у постачанні озброєнь. Я не виключаю, що вирішать почати поставки для ЗСУ танків Abrams і Leopard. У всякому разі, ініціатива Фінляндії, підхоплена іншими країнами, дає підстави для такої надії.
Що ж до фінансового забезпечення України, то з цього приводу їй нема чого хвилюватися: після ухвалення бюджетів у Конгресі та Європейському парламенті, із закладеними в них сумами на підтримку України, фінансування України на 2023 рік гарантовано. Чого, до речі, не можна сказати про Росію. Її становище, з урахуванням усіх санкцій та ембарго, не вселяє жодного оптимізму.
Так що «війна на виснаження» про яку там багато почали тепер говорити, це те, чого хоче Захід і саме в цю війну він і втягує Росію. Адже й минулого разу, під час холодної війни, саме стратегія Рейгана щодо втягування СРСР у гонку озброєнь призвела до того, що радянська економіка не витримала змагання та розвалилася. (Скільки б тепер, заднім числом, російські пропагандисти не розповідали небилиці про її неймовірну міць та силу).
Ось і зараз Путін (великий фахівець із «багатоходівок») зіграв усю відведену йому партію за тими нотами, що написали його противники і заліз таки у війну на виснаження із Заходом, який настільки його сильніший, що для простоти його потенціал можна вважати нескінченним.
Справжньою драмою тут є те, що цього разу війна виявилася не холодною, а гарячою і вона розгортається на українській землі і в ній гинуть невинні люди. Але тим страшнішим є той злочин, який вчиняє Путін і всі ті, хто його підтримує в цій агресії.
Ще раз для «особливо обдарованих» росіян: вам цієї війни не виграти. Ви приречені на поразку. Путін не має шансів. Як не було шансів Гітлер у війні проти Об’єднаних Націй. Зарубайте це собі на носі, що не розповідали вам кремлівські пропагандисти.
І тому ви маєте вибір: або допомагати Путіну і загинути (або потім опинитися у в’язниці), або хоча б не брати участь у цій авантюрі, якщо ви не знаходите в собі сил їй чинити опір. Усі надії на те, що це якось «саме розрулиться» – тепер уже звалилися. Бліц-криг в Україні провалився, газовий та нафтовий шантаж Європи – теж.
По суті, у Путіна тепер є тільки два шляхи. І обидва – погані. Або негайна капітуляція, тобто відведення військ на кордони 1991 року і виплата репарацій, або тривала війна на виснаження, наприкінці якої однаково капітуляція, з усіма наслідками.
Вибачте, дорогі росіяни, що мені довелося засмутити вас у стільки святковий день. Але Христос велів говорити правду. Ось я і дотримуюсь його заповіту. Мені чомусь здалося, що я мушу вам це сказати. Ось я й сказав.
А наша справа (на відміну від вашої) – права. І ворог буде розбитий, а перемога буде за нами.
Слава Україні!
________________________________________
Подошел к концу триста восемнадцатый день войны. Российские источники утверждают, что россиянам удалось «прорвать фронт» в Соледаре.
Эта довольно странная формулировка и в нынешних условиях может означать все, что угодно: от продвижения на 100 м (что вероятнее всего), до того, что под «прорывом фронта» понималось во Второй мировой войне – то есть действительный прорыв в глубокий тыл противника крупных танковых и механизированных соединений с угрозой окружения противника (что в в нынешней ситуации почти невероятно).
Но мало этого: сам факт даже такого локального «прорыва» опровергают украинские «военкоры» (например, Бутусов) и в качестве аргументов демонстрируют фото – и видеодоказательства того, что ВСУ по-прежнему контролируют Соледар.
Но даже если предположить самое плохое и Соледар действительно занят россиянами, то это практически ничего не меняет и никак не улучшает положение российской армии. Ведь если верно то, что перед ней стоит задача выйти на административные границы Донецкой области (как минимум), то захват Соледара решает эту проблему едва ли на 1%.
Любой здравый расчет с неизбежностью покажет, что если такой ценой этот процент был получен, то значит на оставшиеся 99% у России заведомо нет ресурсов. И даже чисто теоретически нет никаких источников, откуда эти ресурсы взять.
Посудите сами: если вся эта «победа» (т.е. операция по линии Бахмут – Соледар) по состоянию на сегодня заняла полгода и стоила России около 80 тысяч убитыми и ранеными, то значит решение задачи «освобождения» всей Донецкой области займет примерно 50 лет и приведет к потере Россией убитыми и ранеными около 8 млн. человек.
Путинские фанаты могут мне возразить и сказать, что у Украины тем более нет ресурсов на такое длительное сопротивление. Но, во-первых, в обороне потери намного меньше, чем в наступлении, особенно в таком «жуковском» его варианте, какой применяют россияне. А во вторых, материальные ресурсы Украины (в отличие от России) практически безграничны. И сегодняшний пакет американской помощи это со всей очевидностью показал.
После того, как США и Германия приняли решение поставить Украине две батареи Patriot, а также с учетом того, что продолжаются поставки и других западных ЗРК, можно уверенно прогнозировать, что украинская система ПВО в ближайшем будущем повысит свою эффективность с нынешних 80% до искомых 95%. А это значит, что все попытки Путина с помощью ракетных обстрелов гражданской инфраструктуры вынудить Украину капитулировать потерпели крах.
Теперь относительно поставок наступательного оружия тоже наметился сдвиг и поставки тяжелой бронетехники для ВСУ теперь уже не табу. Кроме этого американцы возобновили поставки тяжелых гаубиц, а европейцы их и не прекращали. И вообще достаточно сравнить декабрьский пакет американской военной помощи (250 млн дол.) и январским (3 млрд дол.), чтобы понять: никаких надежд на «усталость» Запада у россиян быть не должно.
Мне кажется, что очередной «Рамштайн» 20 января заставит Кремль расстаться с последними иллюзиями на счет этой вожделенной «усталости» и там будет заявлено о переходе на качественно новый уровень в поставках вооружений. Я не исключаю, что решат таки начать поставки для ВСУ танков Abrams и Leopard. Во всяком случае инициатива Финляндии, подхваченная другими странами, дает основания для такой надежды.
Что же касается финансового обеспечения Украины, то на этот счет ей совершенно нечего волноваться: после принятия бюджетов в Конгрессе и Европейском парламенте, с заложенными в них суммами на поддержку Украины, финансирование Украины на 2023 год гарантировано. Чего, кстати, нельзя сказать о России. Ее положение, с учетом всех санкций и эмбарго, не внушает никакого оптимизма.
Так что «война на истощение» о которой там много стали теперь говорить, это ровно то, чего хочет Запад и именно в эту войну он и втягивает Россию. Ведь и в прошлый раз, во время холодной войны, именно стратегия Рейгана по втягиванию СССР в гонку вооружений, привела к тому, что советская экономика не выдержала соревнования и развалилась. (Сколько бы теперь, задним числом, российские пропагандисты не рассказывали небылицы про ее невероятную мощь и силу).
Вот и сейчас Путин (большой специалист по «многоходовочкам») сыграл всю отведенную ему партию по тем нотам, что написали его противники и залез таки в войну на истощение с Западом, который настолько его сильнее, что для простоты его потенциал можно считать бесконечным.
Действительной драмой здесь является то, что в этот раз война оказалась не холодной, а горячей и разворачивается она на украинской земле и в ней гибнут невинные люди. Но тем страшнее то преступление, которое совершает Путин и все те, кто его поддерживает в этой агрессии.
Еще раз для «особо одаренных» россиян: вам этой войны не выиграть. Вы обречены на поражение. У Путина нет шансов. Как не было шансов у Гитлера в войне против Объединенных Наций. Зарубите это себе на носу, что не рассказывали бы вам кремлевские пропагандисты.
И поэтому у вас есть выбор: либо помогать Путину и погибнуть (или потом оказаться в тюрьме), либо хотя бы не участвовать в этой авантюре, если вы не находите в себе сил ей сопротивляться. Все надежды на то, что это как-то «само разрулиться» – теперь уже рухнули. Блиц-криг в Украине провалился, газовый и нефтяной шантаж Европы – тоже.
В сущности у Путина теперь есть только два пути. И оба – плохие. Либо немедленная капитуляция, то есть отвод войск на границы 1991 года и выплата репараций, либо долгая война на истощение, в конце которой все равно капитуляция, со всеми вытекающими последствиями.
Извините, дорогие россияне, что мне пришлось вас расстроить в столько праздничный день. Но Христос велел говорить правду. Вот я и следую его завету. Мне почему-то показалось, что я должен был вам это сказать. Вот я и сказал.
А наше дело (в отличие от вашего) – правое. И враг будет разбит, а победа будет за нами.
Слава Украине!
Альфред КОХ