ОДА
з нагоди вступу до клубу 80-літніх козака Лугансько-Полтавсько-
Чернігівсько-Київського Сергія ДЕМЧЕНКА
Життя прожить – не поле перейти.
Але при тім засіять треба поле,
Щоб колосіння справ було не кволе
Під знаком доброти, не суєти.
Заритий пуп твій, де луганська даль
здригалася від бомб у космах диму.
А далі у дорогу несходиму
тебе повів земляк премудрий Даль.
Лубни полтавські, прорости шкільні.
Закоханість палка в велосипеда.
Летів до чемпіонства, як торпеда.
Так і минали перелітно дні.
Тебе, було, і в Тулу занесло.
Кортіло загнуздати тепловоза.
Та в армію твого забрало воза,
А звідти вже у Київ привело.
Казав Бальзак, що генії з глибин
Приходять завойовувать Парижі.
Отак і ти, у світ пішовши з хижі,
Сягнув у правосудді всіх вершин.
Ти на лопатки клав призвідців зла
В господарськім суді, його очільник.
Із України вимітав твій віник
Тих, хто жадав покривдами бабла.
Тепер ти в Академії Наук,
Як рівний серед рівних, доктор права.
І хоч кульга часом твоя держава,
Ти проти зла тримаєш твердо дрюк.
Ми знаєм, як болить душа твоя
За степ луганський, стоптаний рашистом,
За небо продірявлене над містом,
Що гордо носить Києве ім’я.
На полі на твоїм зросли колись
Дві донечки – Наталка і Тетяна.
Пішли за ними в світ повага й шана,
А ти вже до дружини притуливсь.
Але як тільки із Десни долине клич,
Коли гукне з Чернігова громада –
На молодості поклик автострада
Несе твоє авто крізь день чи ніч.
Неговіркий, бо що всі словеса,
Якщо їх краснобаї сіють всує.
Він для добра, так кажуть, лиш існує,
Душею до людей перевиса.
Ми знаєм це і вірим, що таким
Залишишся і далі в нашім клубі,
Хоч там не рясно нас, як жолудів на дубі,
Та дуб наш не назве ніхто ламким.
Отож, Сергію, скажем всамкінець:
Засіяв поле ти – час жнивувати.
З тобою Україна – рідна мати,
За неї ти завжди встаєш на герць.
Хай завжди із тобою будуть ті,
Кого твоя душа обрала в друзі.
Твоя зоря сіяє нам на прузі.
Іди вперед, не зморюйся в путі!
Одноклубник Леонід ГОРЛАЧ