Привітання землякам ювілярам квітня

На відстані душі

На початку року ми запланували провести у нашій бібліотеці захід «На відстані душі» до 80-річчя від дня народження видатного українського поета, письменника, журналіста, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка – Леоніда Горлача (Коваленка).

Леонід Никифорович в Україні рекордсмен за кількістю історичних романів у віршах – у нього їх аж шість. А це дуже важка робота, бо написанню передує великий підготовчий період, зокрема, потрібно добре попрацювати в архівах, вивчити чимало джерел. Це ж тільки подумати – чоловік видав 57 книг віршів і прози, а скільки написано публіцистики, нарисів, скільки відредаговано книг, матеріалів, які надходили до часопису «Отчий поріг» Чернігівського земляцтва!

Змалечку він любив змагання: прудко бігав, грав у футбол, волейбол, плавав. А тому був справжнім ватажком серед своїх ровесників. По закінченню семирічки Леонідові довелося ходити в школу три роки до сусіднього села за кілька кілометрів. Зате, згадує він, це сприяло спортивному гарту, який допомагає нині йому змагатися зі старістю, і не тільки…

Так от, захід «На відстані душі» до ювілейної дати Леоніда Никифоровича не відбудеться в широкому форматі через суворі обмеження нової хвилі коронавірусу (і хто тільки його так назвав, хто коронував?), а ми в бібліотеці влаштували лише книжкову виставку та зняли скромний відеоролик про поета та його творчість. Не можна було не розповісти про надзвичайно талановиту та занадто скромну особистість – Леоніда Горлача, адже він попри всю свою зайнятість двічі побував у нас на Броварщині, виступав перед нашими користувачами, читав чудові вірші.

Залюблений у високу поезію, поет говорив у своєму інтерв’ю «Українській правді»: Треба виходити з того, що українське слово мелодійне, семантично багате. Потрібно відтворити його мелодику, пісенне коріння. Поміняєш місцем слова – з’являються додаткові смисли, звучання. Бо поезія – це рідна сестра музики. А у нас ця музика знищена в білих віршах і верлібрах. Коли читаєш сучасну поезію, особливо верлібри, то бачиш, що це лінощі душі. Я їх кілька десятків написав – і повикидав. Мені навіть один керівний чоловік у Спілці розказував, що немає кого послати почитати поезії на Шевченківські дні, немає з чим вийти до людей. Потрібно, щоб це була справжня поезія, чиста, доступна людям… Не можна писати вірші як штука для штуки. Для чого ж тоді писати? Щоб ніхто не почув? Тоді з безвиході скачуть в інтернет… А там же ніхто не читає…

Для Леоніда Горлача «І кожна стежка – шлях», тож нехай його шляхи-дороги будуть широкими, мрії здійсненними, твори популярними, і, звичайно, нехай здоровиться!