Україна стане ключовим елементом стримування Росії у Європі, але для цього їй потрібно надати потрібну допомогу, щоб вона могла ефективно зіграти таку роль, вважають дослідники Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS).
Чим би не завершилася нинішня війна Росії проти України, агресивна політика Росії, яка налаштована на збільшення свого впливу у світі, не дозволить Заходу повернутися до ідеї про співпрацю з Росією в очікуванні її демократизації, вважають аналітики.
Під час обговорення майбутньої стратегії Заходу у стосунках з Росією, що проходило у Вашингтоні, автори нещодавнього дослідження на цю тему, вважають, що для успіху майбутніх переговорів, про які говорить новий президент США Дональд Трамп, потрібно переконати президента Росії Володимира Путіна у тому, що він має вести справжні переговори, а не «сідати за стіл і вимагати капітуляції», вважає Джеффрі Манкофф, юрист Програми CSIS для Європи, Росії та Євразії.
«Треба переконати Кремль, що його припущення про те, що час є на його боці, є хибним, і Росія має більше користі від того, щоб вступити переговори по Україні зараз, ніж за шість місяців», – сказав дослідник під час дискусії у четвер, 30-го січня.
Він додав, що посилення України і повернення їй переваг на полі бою є необхідною передумовою для переговорів з Путіним про припинення вогню.
Майкл Кіммадж, директор Інституту Кеннана Центру Вільсона, вважає, що очікування від переговорів є завищеними.
«Я сумніваюсь, що дипломатія на цьому етапі може принести успіх. Україна і США з одного боку, Росія – з іншого, є настільки далекі у своїх позиціях, що це навряд чи є можливим», – вважає він.
А високі очікування можуть, на його думку, навпаки призвести до ескалації конфлікту.
На нинішню ситуацію він пропонує дивитися з перспективи стратегії стримування ще часів «холодної війни», коли стримування означало обмеження військового впливу Росії.
«І з цієї точки зору, якщо Росія контролює лише 18% території України, то це не програш України, а успіх стримування», – вважає він.
Для остаточного вирішення конфлікту може бути потрібно ще кілька десятиліть, як це було з розділеною після війни Німеччиною, вважає Манкофф, але до того часу єдиною серйозною політикою щодо Росії має бути стримування.
Як Захід опинився у ситуації, коли він знову має стримувати Росію?
Захід недооцінив спроможність Росії до відродження та відтворення проблем, що призвели до необхідності розробляти щодо неї стратегії стримування, каже Марія Снєгова, дослідниця з Програми Європи, Росії та Євразії CSIS.
Зокрема, на Заході не зрозуміли, що російське керівництво та значна частина суспільства продовжували плекати амбіції «великої держави».
«Те, що ми бачили у 1990-х і сприймали як демократизацію було винятком в історії Росії, яка повернулася до своєї історичної норми зараз. Відповідно, нам доведеться повертатися до нашої історичної норми – стримування Росії», – каже Снєгова.
На її думку, були очікування, що Росія відмовиться від своїх геополітичних амбіцій та інтегрується у західну систему стосунків. Після падіння комуністичного режиму Захід будував свою політику щодо Росії на хибному припущенні, що з часом її економічні та демографічні проблеми зменшать її негативний потенціал. Але виявилося, що «російському режиму і не потрібно так багато людей, щоб підтримати своє існування», – каже Снєгова.
Ще однією помилкою Заходу, на думку дослідниці, було очікування, що за допомогою економічних зв’язків вдасться стримати російські міжнародні амбіції, бо вона не захоче втрачати прибутки від торгівлі із Заходом. Все вийшло з точністю до навпаки, каже Снєгова, бо Захід зв’язав себе торгівлею з Росією настільки, що навіть зараз у деяких політичних колах Європи плекають надію на те, що вдасться відродити довоєнні стосунки з Росією, коли Москва була головним постачальником енергоносіїв до Європи.
Тому дослідниця закликає Захід переглянути свої помилкові погляди на Росію і визнати, що незалежно від результату війни, яку Росія веде проти України, Росія залишиться державою, що кинула виклик західному світопорядку. А отже, потрібно виробити стратегію, яка не дозволить Росії завдавати шкоду Заходу.
Майкл Кіммадж, директор Інституту Кеннана Центру Вільсона, вважає, що нині стримати Росію буде складніше, ніж в часи СРСР, тому що тоді Захід домінував у світі економіки, фінансів, торгівлі. Зараз його позиції похитнулися за рахунок таких потужних гравців як Китай, Індія, Південна Африка та інших.
«Якби не Китай, Росія б не мала такого доступу до ринків та капіталу, який вона має зараз, і не змогла б підтримувати війну, яку вона веде проти України», – каже Кіммідж.
Але, як каже дослідник, який вивчає Росію ще з часів СРСР, «те, що проблема виглядає складнішою, не означає, що її не можна, чи не потрібно вирішувати».
На думку Кімміджа, стримування не означає задобрювання агресора. Виводячи уроки з «холодної війни», він вважає, що можливо стримувати Росію в Європі, але одночасно вести з нею діалог щодо інших частин світу, чи щодо інших тем, наприклад, нерозповсюдження ядерної зброї. І такий діалог, на думку дослідника, міг би встановитися в результаті переговорів президента Трампа та президента Путіна щодо України. Як поспішив додати Кіммідж, діалогу, який включає, звичайно, Україну.
Росію відсунули з Європи, але її вплив поширився на інші частини світу
Стримувати Росію є складніше і простіше, ніж це було за часів «холодної війни», вважає Джеффрі Манкофф, юрист Програми CSIS для Європи, Росії та Євразії, бо лінія зіткнення зараз є набагато далі на схід.
«Ми воюємо зараз за Україну, яка була частиною СРСР, а не радянського блоку, означає, що ми не мусимо боятися, що сценарій, що Росія піде в наступ на Берлін, що було побоюванням під час «холодної війни», є набагато менш імовірними. Також Росія є меншою військовою потугою і не має глобальної проєкції, якою вона володіла в часи СРСРє, – каже Манкофф.
Але, з іншого боку, «холодна війна» велася на значно вужчому «театрі бойових дій», вважає дослідник, бо не включала такої активної діяльності Росії в Південно-східній Азії, в Африці на південь від Сахари.
Також на передній лінії нового протистояння зі Заходом є колишні радянські республіки – крам України, це – Молдова, Грузія, країни Центральної Азії, які є ближчими до Росії географічно, які Росія вважає частиною своєї зони впливу, які далекі від США, і в яких США не зможуть мати такого прямого впливу.
Манкофф наводить приклад Грузії, чия перспектива членства в західних інституціях через вплив Росії відсунулася на далеку перспективу.
Говорячи про опосередкований вплив на ці країни, Манкофф вважає, що США можуть діяти через регіональних лідерів у цьому регіоні – через Туреччину на Кавказі, через Індію в регіоні Центральної Азії.
Повертаючись до ролі Європи, Макс Бергманн, директор Програми Європи, Росії та Євразії CSIS та співавтор нещодавнього дослідження Снєгової на цю тему, каже, що Європі доведеться докорінно переглянути свою оборонну політику з огляду на загрозу Росії, але також і з огляду на політику США за президента Дональда Трампа.
«З боку адміністрації Трампа ми бачимо бажання перекласти безпеку Європи на плечі європейців. І це, чого ми не бачили з часів ще до Другої Світової війни», – каже Бергманн.
Він наголошує, що йдеться не лише про фінансові витрати, які доведеться збільшувати, але і про те, як європейські військові комунікують між собою, бо зараз вони зав’язані на ключовій ролі США в Європі, а не на тому, як воювати разом як європейці.
Також, на думку дослідника, Європі потрібно буде проводити більш узгоджену міжнародну політику – в Африці, в Азії, в інших регіонах, які залишалися сферою інтересів окремих країн, а не блоку в цілому.
Завдяки цим регіонам Росія все ще може вести війну в Україні, отримуючи, переважно, зброю – амуніцію з Північної Кореї, дрони і ракети – з Ірану. Але ці країни мало чого іншого виробляють, зауважують дослідники. Іран та Росія не можуть продавати нафту одна одній, тож Захід має розробити стратегію, яка буде спрямована проти слабкостей Росії, каже Марія Снєгова.
Але для цього він має усвідомити, що настав час діяти, мати політичну волю. «Настав кінець кінця історії», – пожартувала вона. Хороші часи минули. Можливо, до них ще вдасться повернутися, але для цього ще багато потрібно буде зробити, вважає дослідниця.
Стримування Росії – це дуже довготривале завдання, наголосив Манкофф, можливо, на кілька поколінь.
«Нам потрібно наголосити, що на рівні керівництва і на рівні суспільств, що нам треба зосередитися на цій ідеї стримування стільки, скільки буде потрібно. За часів «холодної війни» було потрібно 40 років. Можливо, цього разу, це не триватиме так довго», – підсумував він.
Наталія ЧУРІКОВА
Джерело: «Голос Америки»
Детальніше: https://www.holosameryky.com/a/stratehija-strymuvannia-rosiji/7957854.html