Займаючись питанням належного вшанування пам’яті Олександра Петровича Довженка, вдалося знайти в нашому земляцькому середовищі чимало шанувальників одного з 26 українців, які змінили історію.
До таких шанувальників Олександра Петровича належали Валентина Андріївна Шестопалова та Богдан Олександрович Гурбик, на підтримку яких можна було розраховувати в ході підготовки до 125-річчя від дня народження Великого Українця, що буде відзначатися в наступному році.
Однак, одна за одною надійшли сумні звістки про те, що відійшли у вічність – Валентина Шестопалова – 5 жовтня, Богдан Гурбик – 7 жовтня.
Валентина Андріївна Шестопалова народилася 6 квітня 1950 року в Борзні – після закінчення кінорежисерського факультету Київського театрального інституту працювала на кінохроніці, член Національної спілки кінематографістів України, режисер трьох відеофільмів про діяльність Чернігівського земляцтва, що переглядалися земляками на зібраннях в 2016-2018 роках.
Богдан Олександрович Гурбик народився 24 серпня 1954 року в селі Ружинці Заставнівського району Чернівецької області в сім’ї вчителів – громадський діяч, відповідальний секретар, заступник голови Громадської організації «Земляцтво буковинців у місті Києві «Буковина», один із засновників Буковинського земляцтва.
Батько – Олександр Андрійович – учасник Другої світової війни – вчитель географії, директор школи, народився в селі Кудрівка Сосницького району Чернігівської області.
Богдан Олександрович закінчив Вінницький технікум електронних приладів і Київський політехнічний інститут, здобувши фах інженера електронної техніки. Впродовж 1985-1995 років працював у Спілці кінематографістів України, в українському відділенні творчого виробничого об’єднання «Кіноцентр», де обіймав посади інженера першої категорії, начальника цеху, головного інженера.
Після такої тяжкої втрати, завдання земляків належним чином вшановувати пам’ять Валентини Андріївни Шестопалової та Богдана Олександровича Губика. Вічна їм пам’ять і найщиріші співчуття рідним і близьким.
Олексій ОРЄХОВИЧ
Читати також:
Сумно й сумно, коли відходять ще відносно молоді люди, які зробили багато в своєму житті і могли б іще зробити. Вічна їм пам’ять.