Міський голова Городні Андрій Богдан стояв у витоків децентралізаційної реформи. Власне, він був одним з її ініціаторів. Ще в 2012 році, коли про подібну реформу й мови не йшло, в «Голосі України» було опубліковане інтерв’ю з Андрієм Івановичем, в якому він висловлював своє бачення того, як реформа повинна відбуватись: «Територіальні громади сіл через референдум повинні визначитись, до якого міста чи селища вони належатимуть. Відбуватиметься голосування. Новостворена територіальна громада обере голову та раду, які утворять виконком. У територіальної громади буде одна влада. Вона матиме реальні важелі впливу на ситуацію в своєму окрузі».
Нині, коли децентралізація вже практично відбулася, він з жалем говорить про те, що сама ідея реформи була дуже нагальною та потрібною, але нині відбувається все не так, як хотілося б. І від того громади, які за задумом реформи повинні були б отримати більше можливостей, зараз опинились в такій ситуації, що їм просто перекривають повітря та не дають розвиватись.
—Багато років працюючи на посаді міського голови, я бачив неефективність управління в районах, — каже він. — У нас, наприклад, в Городнянському, було тридцять три влади: райрада. райдержадміністрація, міська рада і тридцять сільських рад. А толку невеликого: у вирішенні спірних питань показували один на одного пальцями, тож і про налагодження системної та злагодженої роботи було годі говорити. Тому й господарювалось так, що все розвалилось, розлагодилось. Реформа давно назрівала і її треба було робити раніше, значно раніше.
Однак децентралізація, хоч і з запізненням, та все ж стартувала та відбулась. Андрій Богдан каже, що безсумнівним її зобутком є те, що на території громади встановилась єдина влада.
—Це безсумнівний плюс для території, — говорить він. — І хоч нам важче працювати, набагато важче, але є керована система, за діяльність якої відповідаємо ми й лише ми. На жаль, децентралізація відбулась у нас як децентралізація повноважень, але без фінансової сторони, як повинно було б бути, І найстрашніше на сьогодні те, що держава, перекинувши свої функції на громади, відмовляється підтримувати їх фінансово. Є речі, які повинні бути під строгим державним контролем — та ж освіта і медицина, наприклад. У всіх людей без винятку повинен бути рівний доступ до цих послуг. Але ж чи в усіх громадах можна забезпечити розвиток медицини й освіти на достойному рівні, якщо в одних громадах бюджет захмарний, а в інші бідні, як церковні миші? А люди – то однакові. І вчити, й лікувати їх треба однаково. Держава ж зараз все перекидає на органи місцевого самоврядування — навіть Кабмін в цьому плані приймає постанови, які суперечать раніше прийнятим законодавчим актам, і які примушують нас виконувати різними методами. Саме такого сценарію ми й боялись, коли реформа тільки розпочиналась. Ми його передбачали, але не думали, що все відбуватиметься так швидко та настільки зухвало.
За часів існування райдержадміністрацій в минулому як виконавчої влади держава виділяла їм кошти для забезпечення виконання державних функцій — ті ж субвенції на освіту, медицину, на утримання ЦНАПів.
—Ми нині створили чудовий ЦНАП натомість того, який діяв на базі райдержадміністрації, — каже Андрій Богдан. — Зарплата працівників ЦНАПу повинна фінансуватись з державного бюджету. Але цього не відбувається. Тож ми утримуємо цю необхідну людям установу за кошти громади. Те саме й з ФАПами — Національна служба здоров’я «не бачить їх» у системі, тож відмовляється виділяти кошти на їх утримання. Знову ж таки це лягає додатковим навантаженням на бюджет громади. Цікава позиція тих, хто стверджує, що в результаті децентралізації місцеві бюджети збільшились за рахунок субвенцій, які раніше надходили в районний бюджет, а тепер поступають у місцевий — так, збільшились, але ж і витрати зростають в геометричній прогресії. Якщо бюджет збільшився в десять разів, то видатки — в п’ятнадцять, а то й більше!
Держава ініціювала підвищення заробітної плати лікарям і середньому медперсоналу. Але грошей для цього не передбачила. Тим більше для ФАПів. Відповідно, знову ж таки громадам доведеться лізти в свою кишеню, яка «світиться» дірками, для того, щоб вирішити це питання з медпрацівниками.
—В результаті реформи був створений Чернігівський район у новому форматі, — аналізує далі Андрій Богдан. — Залишили в його структурі величезну кількість управлінців, платять їм зарплату з державного бюджету. Функцій їм не надали ніяких, вони ні на що не впливають — але нам безкінечно шлють якісь листи з метою контролювання, на які ми мусимо відповідати. Де раціональність? Де економія грошей і часу? Ми виступали з пропозицією, щоб залишали на місці представників виконавчої влади — як от у нас з архівом, з Пенсійним фондом, з управлінням соціального захисту. Люди працюють на місці й всі питання вирішуються на місці, а зарплату вони отримують з районного бюджету. Але в ході реформи децентралізації не відбулось головного — не розмежували повноваження між державною владою і місцевим самоврядуванням. І не хочуть цього робити. В усіх нормативних документах хитро читається постулат: «фінансується з державного або місцевого бюджету». Та не повинно бути ніякого «або»! Чітко треба визначати, де повинно йти державне фінансування, а де — місцеве. Інакше громади просто не витримають такого навантаження, коли абсолютно все держава скидає на їхні плечі.
Найбільш ускладнюючим фактором, каже міський голова, є те, що у «верхах» не бачать українського села, а в нас на Городнянщині сільське населення складає 36 відсотків. Вони не бачать сільських проблем і не бажають дослухатися до їх. Не хочуть фінансувати найбільш болючі сільські питання, тим самим попросту знищуючи село. Але ж децентралізація не передбачала концентрацію всіх послуг у містах. Вона повинна була забезпечити рівний доступ до них як містянам, так і жителям сільської місцевості.
—Минулий рік ми витримали, — каже Андрій Богдан. — А от на наступний у зв’язку з такою державною політикою в міському бюджеті закладені кошти на рік на зарплату працівникам бюджетної сфери, проте на оплату енергоносіїв — лише на півроку. Велику роль тут зіграло й здорожчання енергоносіїв у кілька разів та необхідність погашення різниці в їхній ціні для населення, що знову ж таки було покладено на плечі місцевого бюджету. Не можна, просто не можна так безвідповідально підходити до реформи. Потрібні зміни в Конституції, адже досі нічого не змінилось — виконавча влада залишається у райдержадміністрації, яка сьогодні сидить у Чернігові й нічогісінько не робить. Якби держава давала гроші — тоді була б необхідність здійснювати контроль над їхнім розподілом. А якщо ми все робимо за власні кошти, навіщо нам оті всі відписки-приписки? Задум самої реформи був правильний. Але якби нас не душила держава так, як душить зараз, то ми б мали змогу жити краще та розвиватись.
Андрій Богдан вважає, що реформа децентралізації, яка збилась зі шляху призвела до законодавчого колапсу у вигляді зухвалої передачі повноважень, не підкріплених фінансово. Тому кінцевий результат її навіть не проглядається — нема відповіді на питання що саме й коли ми хочемо побачити в результаті реформи. При такій ситуації перспективи не райдужні — маленькі громади можуть просто не витримати.
Світлана ТОМАШ