Ой і добре вчинили ми з чоловіком, коли забрали та перевезли з Антонівки, що на Варвинщині, разом із мамою всі її домашні «скарби»: вишиті рушники, картини, наволочки, килими, виткані доріжки, навіть, скриню й інші предмети побуту. Зберігаються вони нині у нашій домашній світлиці, а коли святкуються День села чи району, або відбуваються вечорниці в Требухівській сільській бібліотеці – без цих речей не обійтися. Тоді щось знімається зі стіни, щось дістається зі скрині і перевозиться чи то в Бровари, чи в якесь село, чи в сільський Будинок культури і стає експонатом.
Цього разу частина рушників, килимів, домотканих доріжок, горщиків перекочувала до сільської книгозбірні на вечорниці «А було колись», щоб показати себе школярикам-другокласникам.
Тринадцяте грудня – День святого Андрія Первозванного. За традиціями наших предків звечора дванадцятого грудня дівчата та хлопці сходилися до однієї хати, винайнятої та підготованої заздалегідь, щоб відзначити свято Калити. Дівчата приходили раніше, готували святкову вечерю, а після заходу сонця з’являлися і парубки з солодощами та наливкою.
Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, доки дівчата виставляли на столи полумиски з варениками, пиріжками, кисілем та іншими смаколиками. Повечерявши, молодь приступала до розваг, найголовнішою з яких є «кусання калити».
Калита – це великий корж із білого борошна, який печуть дівчата. Тісто солодке, з медом, підсушене при випіканні, щоб важко було вкусити. Посередині коржа отвір, в який протягують червону стрічку, за яку підвішують калиту до сволока посередині кімнати. Підвішують високо, щоб парубок міг вкусити коржа тільки підскакуючи. Рештки калити після змагання розділяють серед присутніх.
В Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших способів ворожінь. Ми знаємо лише малесеньку частку ритуалів та обрядів «Андріївських вечорниць» наших предків. Проте і досі такі вечорниці – це веселе і колоритне дійство, жарти та сміх, які охоплюють часто і старше покоління.
Ось таку цікаву пізнавальну розповідь про дозвілля колишньої молоді в селах України прослухали від мене другокласники Требухівської школи, які завітали до сільської бібліотеки.
Потім передала слово педагогу Оксані Леонідівні Корнійко. Були танці, пісні, змагання, святковий флешмоб. Разом з дітьми співали, танцювали, брали участь в іграх також їх вчителі та вихователі Світлана Леонідівна Харченко та Валентина Віталіївна Бабич. А Оксана Леонідівна пропонувала все нові і нові змагання, рухливі ігри та способи ворожіння для дівчаток. Особливо гамірно було, коли хлопці кусали калиту, яку тримав підв’язаною на рогачі директор Будинку культури Володимир Миколайович Субин. Потім ми з завідуючою книгозбірні Галиною Володимирівною Лисенко пригощали гостей смачними варениками з сиром і родзинками.
Та свято на цьому не закінчилось, адже вечорниці в бібліотеці відбувались 18 грудня – напередодні Дня святого Миколая. За традицією в ніч на 19 грудня діти отримують подарунки під подушками. Тому вони вірять у диво, завершуване святим Миколаєм і вчаться в нього бути милосердними. Святий Миколай опікується бідними, воїнами, подорожніми, вважається покровителем дітей і студентів, моряків, торговців і лучників, він був багатим і дбав про знедолених в усі часи, скориставшись великим батьківським спадком.
Про благодійність і милосердність святого Миколая та про традицію дарувати подарунки дітям, яка пішла з тих давніх часів, розповіла школярам Галина Лисенко. Потім ми, господині книгозбірні, які стали і спонсорами проекту, вручили учням подарунки від імені святого Миколая, побажали їм бути здоровими та щасливими, добре навчатись, поважати старших і запросили їх стати постійними користувачами бібліотеки. А педагогам ми подякували за допомогу в проведенні цікавого народознавчого заходу.
Надія КОЛЬЦОВА