Ще в 2000 році, коли позашкільний навчальний заклад «Центр дитячого та юнацького туризму і екскурсій» Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації оголосив обласну краєзнавчу акцію учнівської молоді «Безсмертний, як саме життя» (до 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка), у мене визріло запитання: чи ж бував таки Кобзар на Сосниччині? Відповідь на нього дав Василь Тимофійович Косяненко, краєзнавець, колишній кореспондент районної газети «Вісті Сосниччини», автор декількох своїх поетичних і прозових збірок, великий шанувальник творчості Тараса Шевченка та Олександра Довженка, власним віршем, що лише «Шевченко Сосницю згадав»:
Для нас не честь ця дивна згадка
В болючій думі Кобзаря.
Була в містечку [для порядку]
В’язниця – витвір слуг царя.
Де в майбутті здіймався шум заводу,
В три поверхи, до небозводу,
Катівня, мов гора, стояла,
На волю хижо чатувала.
Недобра слава йшла далеко
Про «ісправітєльний» той дім:
Як зламані ростки – у спеку.
Але наш люд в часи розплати
Поверг «бастилію» цю кляту.
Тобто, стає зрозуміло, що особисто Тарас Григорович наше містечко не відвідував, але дуже хвилювався за Петра Дорошенка та присвятив гетьману Правобережної України свою поему «Заступила чорна хмара…». Це його він називає «Мов орел отой приборканий, без крил та без волі». А далі продовжує:
Закували у кайдани,
В Сосницю послали,
А з Сосниці в Ярополче
Віку доживати.
А от з ім’ям Петра Дорошенка та його родини пов’язана історія Сосниччини.
Найближчим же місцем до нас, де бував Тарас Шевченко і, причому, неодноразово, є Борзна. У це славне містечко, як він його сам називав, Тарас Григорович приїздив кілька разів. У Борзнянському повіті поет був любимим і бажаним гостем. Чимало знайомих у нього було в Борзні, Забілівці, Оленівці, Мотронівці, Миколаївці, Сороці. Саме з іменами Віктора Забіли, Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок пов’язане перебування тут основоположника нової української літератури.
Та і останній шлях Великого Кобзаря до вічного місця спочинку проліг саме через Борзну.
Нині у цьому районному центрі з метою увіковічення пам’яті про генія нашої нації зведені два пам’ятники. Майже кожного року у ці, так звані Шевченкові дні, 9-10 березня ми, тобто я і юні краєзнавці з Сосниччини, буваємо тут і приєднуємося до учасників почесної церемонії покладання квітів. Ось і цього разу з краю Сина зачарованої Десни було привезено букетики перших провісників весни – пролісків та вербових котиків і покладено до пам’ятників Тарасу Григоровичу.
«Стоїмо перед Шевченком, як перед совістю народу.
Віки даньоминулі і прийдешні, літа далекі і сущі, дні посивілі і молоді на мудрому чолі освітили його думою пророцтва.
Чоло високе і ясне, мов погоже небо, чоло печальне й осяйне, мов український степ, чоло роботящого ума й апостольського провидства…
«Алмазом добрим, дорогим сіяють очі молоді», і рідний погляд із самої душі в душу заглядає і молодо вітає наш день і наше воскресіння.
Мовчально моляться за Україну уста, а на устах живе тихе слово Заповіту. Тихе, як тихо росте квітка, тихе, як ясні зорі і тихі води України, тихе, як тихо молять про пам’ять і любов.
Тихе слово Заповіту, а чути його на цілий світ. І стоятиме це слово на сторожі людини, поки на землі є людство…
Стоїмо перед Шевченком, як перед совістю народу і власною совістю.
Стоїмо, як споконвіку світ стоїть під сонцем, і бути світові, поки сонце є в небі.
Стоїмо перед задумою віків. Ховають вони в нетрях вічності велику тайну. А в цій тайні явне тільки одне: ми будемо на землі як нація, допоки жива Шевченкова душа України», – ось так вважає Яків Гоян, так думаємо і ми, стоячи перед пам’ятником Великому Кобзарю.
У коридорі Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів було організовано тематичну книжкову та газетну викладку, присвячену життєвому та творчому шляху митця. У бібліотечній кімнаті школи можна познайомитися з постійно діючою виставкою «Безсмертне слово Кобзаря» книг, різних краєзнавчих матеріалів, фото.
Дванадцять учнів 3-10 класів взяли активну участь у щорічному Всеукраїнському конкурсі «Соняшник», який проходить саме у Шевченківські дні.
І так
Щовесни березнева Поліська земля
Зустрічає на веслах Шевченкову пісню
І спадає світанням на тихі поля,
І лине зорею у сонячну мрію.
Дзвінкоплинні Тараса пісні луна по Десні,
Підхопили їх поля і гаї
Над розквіттям щасливої долі.
Котить хвилі Дніпро, і синіє замріяний Збруч.
«І живуть Тарасові внуки на вільному полі
Від Карпатських узвиш до улюблених Канівських круч»
(Григорій Іваницький).
Валентина МОВЧАН