Співаймо ж разом, хай би що там не було…

«Від станції Доч мандруй, подорожуй, їдь, куди хоч», – побутувала в народі така думка про населений пункт Велику Доч, що на Борзнянщині.

Дійсно, це було так. Адже тут зупинялося багато потягів і ними можна було дібратися не лише в різні куточки України, а й за її межі: Прибалтику, Росію, Білорусь … .

Та і про саму залізничну станцію існують досить таки цікаві історичні факти. Хоча б те, що залізнична колія повинна була проходити крізь Борзну, біля сучасної гімназії імені Пантелемона Куліша. Та на тій території містилась пасіка, яка забезпечувала медом весь імператорський двір. Тому відомий бджоляр Іван Прокопович і забив тривогу. І щоб не залишитись без такого цінного лікарського продукту, залізницю побудували в іншому місці, а саме в Дочі.

Багато чого можна розповісти і про її роль у тяжкий для Вітчизни час. Саме у роки Другої світової війни у привокзальному будинку розміщувався шпиталь № 849, про що повідомляє меморіальна дошка.

Та зовсім недавно тут все змінилось. Гамірна юрба людського потоку, яка чекала на прибуття чи відправлення далекорейcних пасажирських поїздів, затихла. Натомість нині на пероні з’являються лише поодинокі пасажири, щоб зайняти свої місця в так званих «робочих» потягах за маршрутом «Сновськ-Бахмач» чи «Бахмач-Сновськ».

Та не дивлячись на такі безглузді «реформи», на цій землі з покоління в покоління проживають працьовиті, співучі, талановиті, з вірою у краще майбутнє, люди.

Саме вони прийшли підтримати та привітати свого земляка, автора п’яти поетичних збірок Вадима Івановича Іванюка на його творчий вечір під назвою: «Поезія єднає серця! Краса і слово поетичної душі Левка Бідного» (це псевдонім Вадима Іванюка – авт.), який пройшов у Великодоченському будинку культури за підтримки Борзнянського відділення столичного Чернігівського земляцтва та команди народного депутата України Олега Ляшка. Організатором і ведучою цього прекрасного дійства стала поетеса з Борзнянщини, авторка декількох збірок, зокрема, «Осені п’янке зачарування» та «Незаспівана пісня», керівник літературного об’єднання «ЛітЕра» Ольга Анцибор.

Вадим Іванюк народився 25 листопада 1951 року в селі Іванівка Брзнянського районуну. Через 2 роки батьки переїхали в село Велика Доч.

У 1966 році він закінчив Височанську середню школу. З травня 1972 року по травень 1974 року проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР.

В червні 1982 року потрапив в ДТП, переніс вісім операцій, став інвалідом. Одружений, має трьох дітей і трьох онуків.

Вадим Іванович у цей день отримав багато квітів і масу побажань від рідних, друзів, колег, близьких. Серед них голова Борзнянського відділення земляцтва Володимир Олексійович Леміш, депутат Чернігівської обласної ради, помічник – консультант народного депутата України Анатолій Петрович Хавило, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України Володимир Іванович Сенцовський, поетка, авторка 6-ти збірок, вчителька – ветеран з села Високе Ніна Тимофіївна Василенко, а також інші.

У репертуарі аматорського самодіяльного колективу Великодоченського будинку культури, Носелівського вокального жіночого колективу «Полісяночка», гостей з села Нові Млини звучали відомі естрадні, народні пісні, а також авторські на слова Вадима Іванюка і Ольги Анцибор.

Мабуть, нема такої тематики, яка б не зачіпала поетичної струни серця нашого земляка. Його твори про найрідніших, про сенс життя, про світле і вічне почуття, про природу, про любов до рідного краю, про трагічну сторінку в історії сьогодення, про тих, хто нині в зоні проведення АТО. Його твори зрозумілі для кожного, бо ж недаремно у переповненому залі були і юні шанувальники творчості Вадима Івановича, і ті, в кого, як і у нього самого, білі скроні, такі, як на полотні вишитих народними умільцями рушниках, якими так щедро прикрашена сцена культурного закладу. То ж недаремно цього дня прозвучало багато віршів поета.

Моя зустріч з цією неординарною людиною відбулась вперше, хоча деякі з його збірок потрапили до моїх дещо раніше. Тому і я приєдналася до всіх вітань, побажань і як землячка, бо сама родом з села Високе, що майже поряд з Великою Доччю, і як поціновувачка творчості, бо за родом занять вчитель української мови та літератури, керівник краєзнавчого гуртка, і, звичайно ж, як представник Сосницького відділення земляцтва.

В цей день Володимир Леміш вручив Вадиму Іванюку та Ользі Анцибор посвідчення «Члена Товариства «Чернігівське земляцтво» в місті Києві».

Володимир Олексійович також вручив Подяку земляцтва Вадиму Івановичу та колективу «Полісяночка».

Вадим Іванюк усім щиро дякував, читав свої вірші, співав пісні та плакав. Так, багато випробувань випало на долю землякові, але він не зламався, а знайшов свою віддушину в поезії, пісні, побачив своє призначення в цьому. То ж, як говорила ведуча Ольга Анцибор, «співаймо ж разом, хай, щоб там не було…».

Усіх, хто був присутній на творчому вечорі, вразило це дійство. І, звичайно, хоч потяги далекого спрямування лише пролітають крізь станцію Доч та слава про талановитого земляка розлетілась вже по всій Україні.

І вдихну я запах тої ниви,

Що на сонці вироста зерном.

Вже не посоромлю я свої сивини,

Бо живу із нею в щасті, із добром.

Сивина всю голову покрила,

У добрі в зерна добро молю.

До землі душа навіки прикипіла,

Землю цю, як матінку люблю!

(Вадим Іванюк, «Любіть свою землю, як матір!», збірка «У єдності – сила народу!»)

Валентина МОВЧАН, Сосницьке відділення

Фото автора