Коли говорять про справжніх захисників України різних років, то обов’язково не забувають про студентську звитягу, проявлену на початку 1918 року, згадуючи молодь, яка боролася під Крутами та вийшла зі Студентського куреня, до організації якого мав безпосереднє відношення уродженець Носівки Спиридон Микитович Довгаль (31 жовтня 1896 – 15 жовтня 1975).
За наявними відомостями, засідання київської студіюючої молоді, на якому було ухвалено рішення про створення Студентського куреня для оборони незалежності України, відбулося наприкінці жовтня 1917 року під головуванням саме Спиридона Довгаля, що у званні підпоручика прибув у Київ з Румунського фронту. Після цього, створена бойова одиниця була зареєстрована в Українському Генеральному військовому комітеті. Там також отримала доручення охороняти приміщення Центральної Ради та інших державних установ у Києві.
Студентський курінь тоді складався з двох сотень – близько 300 вояків. Його штаб містився у вестибюлі Центральної Ради. Мешкали студенти по своїх домівках, але щодня приходили виконувати різні доручення чи вправи (в тому числі й вчилися стріляти), якими опікувався Спиридон Довгаль.
В подальшому половина Студентського куреня від’їхала під Крути, а інша, під командуванням Спиридона Микитовича, продовжувала нести службу в Києві: боролась протии «п’ятої колони», яка підняла свою голову в столиці України.
Під час бою в районі вулиці Воздвиженської Спиридон Довгаль був поранений у голову. Тільки після того як стемніло, його забрали до шпиталю, звідки він вийшов тільки у березні. Тоді й відновили Студентський курінь, який і зайнявся похороном своїх побратимів, що полягли під Крутами.
Пізніше бойова одиниця була включена до 1-го полку Синьої дивізії як четверта сотня на чолі з сотником Спиридоном Довгалем.
З січня 1919 року – ад’ютант командира 1-го Синього полку Дієвої армії УНР 3 кінця квітня 1919 року – командир 1-го куреня 1-го Синього полку (згодом – 7-го Синього 3-ї Залізної стрілецької дивізії) Дієвої армії УНР 25 грудня 1919 року разом із частинами 3-ї Залізної дивізії потрапив до білогвардійського полону, але того ж дня зумів утекти.
Захворів на тиф, перебував у вінницькому шпиталі, звідки повернувся до Дієвої армії УНР. З 11 січня 1920 року служив у 4-й бригаді Армії УНР у Кам’янці-Подільському. Згодом — у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. З 10 січня 1921 року- командир 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.
Після невдач Першого зимового походу та Другого зимового походу перебрався до Чехо-Словаччини. Там у 1930 році закінчив Українську господарську академію в місті Подєбрадах, здобувши фах інженера-економіста. Впродовж кількох років працював доцентом у альма-матер.
1938 року Спиридон Довгаль був заарештований мадярами на Закарпатті й мало не страчений. У німців також сидів.
В роки Другої світової війни заснував і був редактором журналу «Дозвілля», що видавався з дозволу німецької влади в Берліні для «остівців» з України.
Журнал одержували в таборах безкоштовно, люди його чекали й з радістю припадали духом до рідних сторінок. «Дозвілля», користуючись статусом розвагового журналу, мало змогу уникати політичної тематики, зосереджуючись на творах літературно-пізнавального змісту. Журнал підтримував у серцях українських полонених та «остарбайтерів» любов до рідної землі, пробуджував інтерес до історичного минулого, давав заряд віри в краще майбутнє. У «Дозвіллі» друкували свої твори молоді поети Василь Онуфрієнко, Ганна Черінь, Герась Соколенко, Йосип Дудка, Леонід Полтава, Всеволод Віденко (Олесь Квітневий), Леонід Лиман, Михайло Іванченко. У 1943-1944 роках Олександр Олесь опублікував у «Дозвіллі» свої останні твори – п’єсу «Ніч на полонині», вірш «Життя минає, наче сон» та інші.
У післявоєнний період Олександр Микитович був головою уряду УНР на вигнанні (1954, 1969-72), головою Української Національної Ради (1966-67, 1972-75).
За тиждень, 31 жовтня, виповнюється 120 років від дня народження нашого відомого земляка – українського військового, науковця, літератора, журналіста, політичного діяча Спиридона Микитовича Довгаля – справжнього захисника України. І є нагода додатковий раз згадати про тих земляків, які захищали та захищають Україну.
Олексій ОРЄХОВИЧ
Читати також:
Третя Залізна стрілецька дивізія Армії УНР
Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921)
Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). Книга 2
Журнал зарахування старшин Дієвої Армії УНР на дійсну військову службу впродовж 1920–1923 рр.
Своєчасна згадка про нашого земляка Спиридона Довгаля. Змістовний матеріал для використання у земляцькому загалі.
Чи відбулися сьогодні, 31 жовтня, в день 120-річчя від дня народження Спиридона Довгаля, якісь урочисті заходи в Носівці та Києві?
При перейменуванні вулиць, провулків і іншого в Носівці, на виконання Закону про декомунізацію, про Спиридона Довгаля не згадали. Як і про Сергія Захвалинського, до речі. http://arhizhkgnosadm.at.ua/news/odin_iz_gerojiv_krut_sergij_zakhvalinskij_urodzhenec_mista_nosivka/2010-02-23-768
Олександре Петровичу, Ви помиляєтесь. На засіданні нашої комісії з перейменування вулиць я називав імена і Спиридона Довгаля і Сергія Захвалинського, і деякі інші імена з моєї книги, але, на жаль, на них не звернули достатньої уваги та зупинилися на більш відомих носівчанам прізвищах наших земляків.
СПИРИДОН ДОВГАЛЬ:
ШТРИХИ ДО ТВОРЧОСТІ МІЖВОЄННОЇ ДОБИ
(за матеріалами часопису «Нова Україна» (Прага)
Жиленко І.Р., СумДУ
Серед імен, які ще знаходяться на марґінесі літературознавчих досліджень – Спиридон Микитович Довгаль (1896, Чернігівська губ. – 1975, Мюнхен). Енциклопедія з українознавства подає скупі відомості про журналіста, політика, економіста, активного учасника визвольних змагань, співорганізатора і командира Студентського Куреня під час боїв за Київ взимку 1917–18 років, згодом – підполковника Армії УНР [2]. Спиридон Довгаль покинув Україну під час першої хвилі еміграції, разом із сотнями інших біженців, які відверто симпатизували Центральній Раді й не згоджувалися з диктатурою більшовиків в Україні. Він перебрався до Чехословаччини [1, с. 8]. Був редактором часописів «Нова Україна» (Прага, 1925–29), «Вперед» (Ужгород 1932–38), «Нова Свобода» (Ужгород 1938–39), «Дозвілля» («Німеччина, 1942–45), «Слово» (Реґенсбурґ, 1945–46) [3], працював як публіцист (відомі його рецензії на праці М. Шаповала). У роботі «Поворот од соціялізму» (1927), що була відповіддю на брошуру В. Винниченка «Поворот на Україну» (1926), Довгаль висловив обурення стосовно М. Грушевського та В. Винниченка, які, на його думку, так «безславно себе поховали як провідники»: «І повстає передо мною в усю велич трагічне бездоріжжя й пристосування до чужих і ворожих концепцій українських колишніх провідників, які не почувають жадної відповідальності за своє поступування, за свої вчинки. Провідники сьогодні плюють на своє вчорашнє й зраджують ті маси, які пішли на їхній поклик змагатися. Стискається серце з болю, що ми в таку славну добу визвольного світанку, в добу, повну героїчних вчинків і кривавих жертв розбурханої нації, мали таких провідників» [4, с. 4].
Діяльність Спиридона Довгаля як журналіста, редактора і науковця досліджували О. Астаф’єв, В. Біляєв, М. Івченко, М. Ільницький, О. Сухобокова та інші. Вони звертали увагу на його участь у створенні суто літературного таборового часопису в 1922 році під назвою «Веселка» (разом із Ю. Дараганом), говорили про діяльність у якості співредактора «Вісника Українського Робітничого Університету» в Подєбрадах. У роки Другої світової війни Довгаль заснував і був редактором журналу «Дозвілля», який поступово перетворювався на «трибуну для майбутніх козаків», де публікувалися, зокрема, Є. Маланюк, Л. Мосендз, Ю. Клен, М. Орест та багато інших письменників [10, с. 171–172].
Попри інформацію щодо різнобічної діяльності справжнього патріота України, нам не вдалося знайти досліджень про літературну творчість Спиридона Довгаля. Дослідниця Г. Ільєва наголошувала: «…надзвичайно на часі збирання по численних спецховах і приватних зібраннях творів письменників, романів і повістей, що чекають прочитання, систематизації й літературознавчого осмислення» [11, с. 59–60]. Зараз, зокрема, ведеться робота зі збору матеріалів до 100-річчя УНР для музею української діаспори в Києві. Замітка у газеті «Свобода» закликає поділитися експонатами й інформацією про українських діячів, серед яких названо й Спиридона Довгаля [13, с. 7]. Отже, це вкотре свідчить про те, що Довгаль є цікавим як політична постать. А, отже, виникає потреба звернути увагу й на його літературну творчість, у чому й полягає актуальність нашої роботи.
Мета розвідки – з’ясувати жанрову природу й особливості художньої творчості Спиридона Довгаля.
У часописі «Нова Україна» (Прага), одному із головних видань всієї української політичної еміграції в Європі 1920-х років, ми знайшли деякі твори малої прози Долгаля. Пам’яті Марка Черемшини, творчість якого була близькою письменникові, присвячений некролог «На могилу селянського поета». З любов’ю і несамовитим смутком пише він про митця: «Не забулькотить Черемош лірикою Черемшини, не зашумлять гаї Гуцулії ритмом його серця» [7, с. 101–102]. Автор нагадує деякі риси портрета Марка Черемшини («запалі очі», «гострий зір»), пише про його громадянську позицію, що виявлялася у творчості автора, який «…карбував слова про надлюдські терпіння землі, як село потерпало, як село вигибало…», «про недавні плачі, про зтерпілі болі». Довгаль у «чорній жалобі» закликає Гуцулію і всю Україну схилити чоло перед могилою поета [7, с. 102]. Інша письменниця, яку глибоко шанував Довгаль – Ольга Кобилянська. Цю Велику Українку разом з іншими діячами діаспори вітав він на вечорі в Празі, чому й присвятив свій нарис. «В постаті поважний спокій, а чорні шати збільшують величність. І добрі-добрі любовні очі поломеніють на худому, продовгастому лиці» – такою побачив автор 65-річну письменницю. А на питання, яке подумки задав їй, чому така худа, здогадався: «це тому, що вона перелила свою кров безсмертним героям своїх повістей-романів» [8, с. 71].
Мала художня проза Довгаля символізує появу модерністської течії в українській літературі часів міжвоєнної доби, що синтезує імпресіонізм та експресіонізм. Зразком поєднання реалістичних традицій української літератури й ознак експресіонізму є оповідання «На інтернації», написане на документальній основі. Довгаль звертається до часу перебування армії УПА у польському таборі. Його улюблена стилістична фігура – інверсія, що дозволяє письменникові акцентувати увагу на певному слові (словах), наприклад: «Замість запалу жаль і зле обурення в душах живе» [Курсив мій – І.Ж.]. Довгаль змальовує «дику добу», яка позначена, перш за все, сірим кольором: «сірі й одноманітні дні», «сірі люди». До цього примикають інші епітети й метафори: «сонні брудні бараки», «дух поступової атрофії органів і почуттів», «колючі дроти», «манекени людських подоб», «тремтючі тіні», «каламутні очі зголоднілих вояків» [6, с. 43]. Сірий і чорний кольори притаманні й іншим творам малої прози Довгаля – «Тіні похмурих днів» та «За землю гинули»: «сірі хмари», «чорне болото», «чорні вістря дерев» [9, с. 56]. За жанровою ознакою це – вірші в прозі. Їм притаманна підвищена емоційність, потік свідомості, монтаж, бракує сюжету й композиції, є вкраплення внутрішнього монологу. Кожен із віршів поділений на кілька частин, об’єднаних спільною тематикою. Довгаль використовує різноманітні тропи – епітети, порівняння, метафору, широко використовує персоніфікацію: «заплакали ночі дощами», «плаксива осінь», «шумлять ліси кулеметами», «несли гарячі серця холонути у госпіталях» [9, с. 56]; Люд як колодник, таволгою битий», «сонце випило роси», «діти як горобці спадають», «крила «червоного півня», «тиха музика розгойданих пшениць» [5, с. 82–83]. Мова його творів ритмізована.
Дослідниця С. Ленська справедливо зазначала, що у духовній атмосфері доби співіснували дві протилежні тенденції: відчуття катастрофи та неймовірної сили порив, що живився прагненням до оновлення [12, с. 39]. У творах Довгаля присутні також дві тенденції: одна пов’язана із жахіттям війни та визвольних змагань, інша – нагадує про минуле або звучить музикою свободи. Обидві лінії подані автором експресивно й на зразок кінострічки, де одна картина швидко змінює іншу: «Замислиться Стародубом стара Чернігівщина, затужить руїнами Батурина» – «В патлатих головах роїться гнів» – «Стовпом куряви в’їхав карний загін у село» – «…діда били» – «..люд, як худобу, …в кошару заганяють» – «Ніби мерця кожна хата має» – «Заложниками забрали кілька дівок з молодицями» – «В лісах люде козацьким табором стоять» – «Карний загін до смаженого пана в гості» – «Десь криво всміхається до сонця моя земля» [5, с. 82–83]. Або: «Десь мруть вояки» – «Чекали дикого Денікіна, а як прийшов, – виходили з села й «кістьми лягали» – «На возах дубіють зв’ялені тифом козаки» – «Зустрічали галичан..» – «І прийдуть спечені сонцем дні майбутнього» [9, с. 56]. Така тенденція дещо нагадує телеграфний стиль, який опановували футуристи і європейські письменники.
Таким чином, у межах невеликої розвідки ми окреслили деякі особливості художньої творчості Спиридона Довгаля міжвоєнної доби. Подальше вивчення спадщини письменника вважаємо можливим і необхідним за умов знаходження й дослідження інших його літературних творів.
Список використаних джерел
1. Астаф’єв О. Командир студентського куреня / Олександр Астаф’єв // Слово просвіти, 2011. – 3–9 лют. (ч. 5). – С. 8
2. Довгаль Спиридон // Енциклопедія українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринтне відтворення. – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 556.
3. Довгаль Спиридон (Свирид) Микитович (1896 – ?) – політичний та військовий діяч // Ф. 3930 оп. 1. // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.
4. Довгаль С. Поворот од соціялізму / Спиридон Довгаль. – Подєбради: Видавництво «Вільна Спілка», 1927. – 16 с.
5. Довгаль С. За землю гинули // Нова Україна. Прага. – 1925. – № 7–9. – С. 81–83.
6. Довгаль С. На інтернації // Нова Україна. Прага. – 1927 – № 1–2. – С.43–46.
7. Довгаль С. На могилу селянського поета // Нова Україна. Прага. – 1927 – № 3–5. – С. 101–102.
8. Довгаль С. Ольга Кобилянська в Празі // Нова Україна. Прага. – 1928 – № 4–6. – С. 70–78.
9. Довгаль С. Тіні похмурих днів // Нова Україна. Прага. – 1925 – № 2–3. – С. 56.
10. Івченко М. Сурма і меч. / Михайло Івченко. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2012. – 212 с.
11. Ільєва Г. Життя на чужині (до проблеми пізнання української еміграційної прози) / Галина Ільєва // Наукові записки. Серія: Літературознавство. – Тернопіль: ТНПУ, 2000. – Вип. VІ. – С. 57–64.
12. Ленська С. Експресіоністичність стилю малої прози М. Хвильового / Світлана Ленська // Філологічні науки. – 2012.– № 12. – С. 37–43.
13. Підсуха О., Розлуцький Н. Створюємо виставку до 100-річчя УНР // Свобода. – 2107. – 13 січня.
Надруковано: 197. Жиленко І. Р. Спиридон Довгаль: штрихи до творчості міжвоєнної доби (за матеріалами часопису «Нова Україна» (Прага) Мова та культура: сучасні аспекти співвідношення: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Одеса, 24-25 листопада 2017 року. – Одеса : Міжнародний гуманітарний університет, 2017. – С. 9–12.