Особливість села Бирин полягає в тому, що воно розташоване надто далеко від культурних та економічних центрів України: 185 км від Чернігова, майже 350 км – від Києва, 30 км – від Шостки, 12 км – від райцентра, міста Новгород-Сіверський, і 25-30 км – від кордону з Російською Федерацією. Це – північ України, територія, яка нагадує своєрідний апендикс Чернігівщини. Майже з усіх боків село – в оточенні лісів.
Історично правильна назва села, про яке піде далі мова, Бирин. За радянських часів, невідомо з яких підстав, до кінцівки його назви була додана літера «е» і воно стало селом Бирине. Це все одно, що, скажімо, Батурин мав би назву Батурине, або Берлін – Берліне. До речі, у села є «тезки» – село Биринськ у Самарській області Російської Федерації, Биринський замок у Латвії та в інших державах.
Засновано село на початку ХVІІ століття. З кінця ХVІІ століття належало прилуцькому полковнику Дмитру Горленку. За історичними та архівними джерелами станом на 1859 рік село Бирин мало статус казенного і знаходилося, як і зараз, біля річок Десна і Торкни, за 10 верст від повітового міста Новгород-Сіверський. Тоді мало 211 дворів, 722 мешканців чоловічої статі, 839 – жіночої. Було дві православні церкви, сільське училище, сільська розправа.
Згідно з архівами храму за указами у 1720 році Бирин належав Гамаліївському монастирю. Про це свідчили й царські грамоти, за якими Бирин з озерами у 1714 та 1718 роках були закріплені за Гамаліївською обителлю за клопотанням гетьмана Івана Скоропадського.
У 1764 році в курені Бирин мешкало 184 козаків. Упродовж 15 років (з 1781 по 1796 роки) адміністративно село входило до складу Погарського повіту (нині це Брянська область, Російська Федерація).
Пізніше, приблизно у 1865-1916 роках, село Бирин було центром Биринської волості, до складу якої входили вісім навколишніх сіл. Прадід автора цієї статті Роман Харитонович Феськов був у ті часи волосним писарем – головною посадовою особою і фактичним керівником волості та діловодом волосного суду.
Місцеве самоврядування на рівні волосного в Україні, на жаль, було придушене грізним поліцейським управлінням Російської імперії. І все ж досвід тих часів не повинен підлягати забуттю. Передусім слід зазначити, що чисельність тодішніх штатних посадовців волості була дуже незначною. Фактично у волості всю виконавчо-управлінську діяльність здійснювали дві виборні особи: волосний старшина та волосний писар. Крім того, волосне самоврядування було деполітизоване, обрання його керівництва засновувалось на суто демократичних засадах шляхом прямого голосування на сходах селян.
Село Бирин відоме ще й тим, що саме тут майже 100 років тому було проголошено власну державу – Задеснянську республіку. Про цю майже забуту історію нині нагадує тільки природа. Кожного року повінь на Десні відрізає село колишньої Задеснянської республіки від решти населених пунктів. І воно опиняється ніби на острові.
У 1918 році завдяки такій природній перешкоді місцеві селяни відтягнули в часі встановлення більшовицької влади, згуртувавшись для опору проти нав’язуваних порядків. У селі влада належала місцевим отаманам. Тоді ж жителі іменували свою територію «Биринською республікою». Місцеві жителі затвердили свої порядки, провели конфіскацію поміщицької землі й справедливо поділили її між людьми, усі питання вирішували самостійно, навіть налагодили друкування власних грошей. Проголошена республіка забезпечувала волю тутешнім жителям, дбала про порядок в окрузі, дотримання родинами правил співжиття. Проте у 1919 році республіка впала.
Схожа ситуація була і у сусідньому селі Івот, де «Івотську республіку» очолював полковник царської армії Іван Ладинський. Цю «державу» у жовтні 1918 року розгромили партизани Дем’яна Коротченка.
У січні 1918 року в Бирині встановлено радянську владу. До проголошення незалежності України, у Бирині була садиба колгоспу ім. Максима Горького. На території Бирина є залишки 13-ти поселень Х-І тис. до н.е., І тис. н.е.
Нині село Бирин, як і багато інших сіл України, перебуває у критичному стані. Сільське господарство нерентабельне та потребує інвестицій. Проблем у глибинці – хоч греблю гати!
Отака неповна, але цікава історія мого села, про яку дехто вже й забув. Втім, за мудрим висловом Цицерона «HistoriamagistraVitae» – історія є вчителем життя. Хотілося, щоб так було і насправді.
Валентин ГОЛОВЧЕНКО, заслужений юрист України
Дуже гарна, корисна і актуальна стаття! Особливо в наш час урбанізованого суспільства, – розповідає нам про історію маленьких сіл, про життя мешканців далеких куточків нашого краю. Матеріал легко читається, і що головне – зацікавлені читачі можуть довідатись про історію українського козацтва, яке зароджувалось і на Чернігівщині – як відповідь на тогочасні загрози і виклики з боку інших держав. Хочеться відзначити автора, за велику виконану роботу з архівними документами, і побажати і в подальшому радувати читача описами мальовничих куточків Чернігівської глибинки.
Неймовірно цікава стаття і що головне, легко читається. В наш час, коли відроджується любов і шана до всього українського, такі історичні екскурси як знахідка для всіх небайдужих людей і просто поціновувачів таких авторських доробок.Тому людям, які цікавляться історією рідного краю, козацтвом і просто небайдужим дуже раджу почитати. Окреме спасибі автору за його працю. Дуже хотілось би продовження і нових статей про інші населені пункти України.
Щиро вдячний редактору земляцького сайту за публікацію статті, а Мирославу та Андрія – за змістовні та компетентні коментарі. Вдячний також покійному дяді Мурашку Михайлу Ананійовичу за його дуже цікаві розповіді про односельців, минуле села Бирина та Прокопівки.Чимало корисної інформації про мій родовід я отримав від бабусі Васі Ковальової (Цекало) з Прокопівкі, яка мешкала у мого прадіда Феськова Романа, про свого діда, його походження, про діда Захарія Феськова – інженера Малинської паперової фабрики, репресованого сталінським режимом та багато чого іншого. Історичною, як на мене, постаттю для села є і моя мама Анна Дмитрівна Феськова.Понад 35 років віддала вона роботі акушерки.За цей час мама прийняла понад дві тисячі пологів. Фактично для кожного другого биринця Анна Дмитрівна була другою мамою,яка завжди прагнула зробити світлішими долі матерів.Прадід Роман був знайомий з донькою Ушинського, разом з якою у березні 1911 року обирались попечителями земських начальних училищ. З повагою до читачів і земляків!
.
Припускаю (і це дуже ймовірно), що автором ідеї створення Задеснянської (Биринської) республіки був мій прадід Роман Феськов-людина освічена і розумна.З різних джерел відомо, що він завжди переймався добробутом мешканців сіл його волості, мріяв про краще майбутнє…Та не сталося. Жаль.
Звертаюся до автора статті Валентина Головченка. Дуже вдячний Вам за небайдужість до своєї малої Батьківщини і за Вашу активну позицію. Перше заочне знайомство з Вами я отримав прочитавши замітку у місцевій газеті «Сіверський край» за 14 листопада 2015 року під заголовком «Що вселяє оптимізм». Там йшлося про деякі негаразди та негативи сучасного Бирине. Повністю погоджуюся з автором. Буваю у Бириному не рідко, думаю, що знаю проблеми биринців і села. Дійсно, приходять сумні думки, коли подумаєш про майбутнє нашого краю та його перспективу. Нажаль, це стосується не тільки Бириного. Весь район знаходиться у такому стані. Буду дуже вдячний автору, якщо він знайде час для спілкування. Є декілька ідей, для втілення яких необхідні активні однодумці.
З повагою Руслан Веремієнко, перший заступник голови Новгород-Сіверської районної державної адміністрації.
Дякую, Руслане Миколайовичу, за порозуміння щодо проблем у “столиці Задеснянськоі республіки”. Ваш патріотичний коментар вселяє оптимізм і надію на поліпшення ситуаціі. Хай нам щастить!
Сподіваюсь на очне знайомство з паном Русланом, плідну взаємодію, подальше спілкування, залучення до вирішення наболілих проблем широкого загалу земляків, посадовців та всіх небайдужих до села людей. Звертаюсь з гаслами: Шановні земляки, єднаймося і не відвертаймося один від одного!
Доброго дня, пане Валентине. Дякую за Ваш лист і маю надію на зустріч. Є дійсно питання, які необхідно обговорювати стосовно не тільки села Бирине, а й всього нашого Новгород-Сіверського району.Чекаю на зустріч. Дайте знати.
Шановний Руслане Миколайовичу. Окрім статті про Задеснянську республіку маю і деякі інші публікаціі, що можуть бути покладені в основу нашого спілкування та взаємодіі. Назви друкованих праць і про себе можу переслати Вам електронною поштою, або можете знайти за такими орієнтирами: http.www.psu.ru/fakultety/yuridicheskij-fakultet/nachi-vypuskniki/valentin-vasilevich-golovchenko