18 вересня 2025 року в Сан-Франциско (США) на 85-му році життя відійшов у вічність Василь Іванович Лопата — видатний український художник-графік, живописець, письменник, громадський діяч, народний художник України, лауреат Державної (тепер Національної) премії України імені Тараса Шевченка (1993).
Народився він 28 квітня 1941 року в селі Нова Басань Бобровицького району Чернігівщини. У 1970 році закінчив Київський художній інститут (майстерня професора Василя Касіяна), а протягом 1970–1972 років навчався у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР під керівництвом професора Михайла Дерегуса.
Творчість Василя Лопати — це художнє осмислення української історії та буття, величних діянь народу, суспільно значущих і історичних постатей. Його непересічний талант найповніше розкрився при ілюструванні української поезії, прози, драматургії та фольклору. Він створив графічні цикли до творів Ліни Костенко («Маруся Чурай»), Івана Франка («Сон князя Святослава», «Добрий заробок»), Зінаїди Тулуб («Людолови»), Олеся Гончара («Прапороносці», «Таврія»), Олександра Пушкіна («Полтава»), Тараса Шевченка («Тополя», «Мені тринадцятий минало», «Кобзар»), а також «Українських балад», «Українських народних казок», «Українських народних дум», «Слова о полку Ігоревім», творів Андрія Кащенка («Про славне військо запорізьке низове»), Миколи Гоголя («Страшна помста», «Тарас Бульба»), «Життя і творчість Григорія Сковороди», С. Богунова («Про парубка Івана та його вірного друга Коника») та багатьох інших. У цих роботах він був не лише майстром ілюстрації, а справжнім творцем: графічний світ, оживлений його фантазією, органічно співіснував із літературним. Як відзначав Олесь Гончар, у творчості Василя Лопати відобразилися найсуттєвіші риси українського національного характеру.
На шостому десятку життя у митця несподівано розкрилася нова грань таланту — живопис. Не полишаючи графіку, він створив сповнені символіки й духовно-поетичного змісту картини: «Вічний поклик», «Благовіщеня», «Воскресіння Христове», «Різдво Христове», цикли «Силуети» та низку портретів. Ці полотна, написані у Сан-Франциско, куди він виїхав у зв’язку зі станом здоров’я, стали для митця спробою побачити Україну й світ із «космічної відстані» й осмислити великі Божі істини, що мають неперехідне значення.
У доробку Василя Лопати — близько 700 графічних і малярських робіт, 25 персональних виставок, понад 65 проілюстрованих видань, художнє оформлення української гривні (1996), дипломатичного й українського паспортів. Він залишив і літературний спадок — книжки «Надії й розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), «Десь на дні мого серця» (2001), «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005), «Кажу, як на сповіді» (2011).
За вагомий внесок у культуру і мистецтво Василь Лопата був удостоєний численних відзнак: Державної премії України імені Тараса Шевченка (1993), Міжнародної премії з екслібрису (Англія), Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки (2008) за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва та багатьох інших нагород.
Василь Лопата назавжди залишиться в пам’яті сучасників як митець, котрий утілив у своєму мистецтві душу українського народу.
Вічна йому пам’ять.
Джерело: http://ukrainka.org.ua/node/9437