З вечора лютував мороз, ніби наказуючи: «Не витикайся, бо захолоджу…» А вранці все стихло, пустун-вітерець забарився десь у кучерях білокорих берізок, сніжинки пустилися у танок, а під ногами в такт крокам поскрипує сніжок.
У такий час гарно і слухається, і думається, і говориться. А ще з’являється надія на приємну зустріч.
Під душевну, захоплюючу мелодію, яку награє справжній віртуоз Володимир Чернявський на своєму незамінному товаришеві – баяні, лине пісня «Незабудка» у виконанні золотого голосу Сосниччини Ганни Кузьменко:
І як же незабудку не любити,
Й любов оцю крізь роки пронесу.
І як же незабудку не любити,
За ту нев’янучу красу.
Усі принишкли і заворожено слухають. З очей котиться сльозинка. «Я ніколи не думала, що так гарно звучатимуть мої рядки у пісні», – говорить Олена Станіславівна. А це дійсно так. Пісня на слова Олени Рисухіної, музику до якої написав Володимир Чернявський, взяла за душу – декілька хвилин була повна тиша. Цей твір виконувався вперше.
Та приємні несподіванки для іменинниці не закінчилися. Сосницька центральна районна бібліотека надрукувала невеличку ілюстровану збірочку віршів Олени Рисухіної «Промінь сонця моєї душі», упорядником якої стала Лідія Холецька. До книжечки увійшло 40 творів поетеси. А подарувала її авторці бібліотекар Алла Васюк.
До цього, у 1997 році, сестра Олени Лілія Станіславівна, яка проживає із сім’єю в Харкові, видала маленький «Збірник поезій», де вміщено біля 20 ліричних творів. А сама «авторка віршів, що коли-неколи з’являються в місцевій пресі чи звучать зі сцени Будинку культури, не прагне вразити якоюсь особливою комбінацією слів чи якимось штучним експериментуванням, – говориться в передмові до збірки «Промінь сонця моєї душі». – Вони в неї, як у співучої пташки, випливають з душевних глибин вільно, невимушено, і цим розчулюють читача, який з абсолютною довірою сприймає ті вірші. І милується ними, як і милується вдачею їх авторки – такою ж як і її вірші, щирою і мужньою».
З-під пера Олени виходять мистецькі шедеври на різну тематику. Та найбільше їх про природу, кохання, присвяти рідним та близьким.
На наше прохання авторка декілька продекламувала напам’ять. Особливо їй самій подобається поезія про світле почуття, присвячена єдиному і найулюбленішому другу, яка створювалася зі слізьми на очах. А стиль написання таких творів, як відмітила заслужений працівник культури України Ганна Кузьменко, ніби романс. Їх просто неможливо не співати.
Багато віршів присвячено улюбленим учителям. Серед них найбільше – Миколі Адаменку. Того дня друга пісня, яка звучала з вуст Ганни Іванівни на слова Олени, була про вчителів. Сам же Микола Петрович, бачачи та відчуваючи божу іскринку в душі своєї учениці, з щирою приязню і пошаною говорить: «Мабуть, на те Господь і тримає тебе, Олено, у цьому непростому, часом каламутному світі. То ж хай душа твоя і далі залишається такою, якою вона є, якою вона потрібна твоїм рідним, друзям і просто знайомим».
Володимир Чернявський, у свою чергу, поділився своїми новими здобутками. Він прочитав вірш «Серце матері» та декілька катренів.
Тонка творча натура Олени прагне до чогось високого, незвіданого. Тому й недивно, що вона обізнана в усьому культурному процесі нашої країни. Коли ще існувало дротове радіомовлення, то в неї був трьохпрограмовий радіоприймач «Україна-303», по якому жінка слухала всі новини. Душу її полонили голос Назарія Яремчука, Павла Дворського, Раїси Кириченко, поетична творчість Володимира Крищенка, Дмитра Луценка, Миколи Луківа тощо. А серед них і вірші Анатолія Вєтрова, якому того дня їй випала нагода сказати про це в телефонній розмові. Багатьом з них авторка присвятила свої твори, а їхні поезії без зупинки декламує напам’ять.
Глибокі очі ніжністю багаті,
Бентежать серце зболене моє,
І неповторна пісня «Батько й мати»
Гімном народу нашого стає.
Твій спів чарівний, посмішка привітна,
Неначе хвилі рідного Дніпра.
Нехай твій голос у народі квітне,
Немов трембіти чарівної гри.
Я вірю в твою пісню солов’їну,
Що на Вкраїні вічно буде жить,
Нехай вона у небо України
Неначе вісник миру полетить.
(Олена Рисухіна, «Назарію Яремчуку»)
Небайдужа їй і тема нашого непростого сьогодення. Авторку хвилює все, що нині відбувається в Україні.
Крім того, Олена любить писати листи. Має вірну подругу Ніну з селища міського типу Ракитне Ровенської області. Та ж їй дарує свої вишиванки: серветки, подушечки, портрет Лесі Українки – сильної і мужньої жінки, якою є і сама Олена.
Мені вперше випала нагода зустрітися з цією сильною та творчою натурою на день її народження, і я зробила для себе відкриття, яке підтверджується словами зі вступної статті до збірочки поезій Олени Рисухіної: «…не може не дивувати по-доброму кожного, хто мав нагоду з нею спілкуватися. Адже фізично змушена перебувати в порівняно обмеженому просторі, позбавлена багато чого, чим може користуватися більшість із нас (інвалід дитинства І групи, немає змоги сама пересуватися). І все ж від неї не почуєш ні найменшої скарги на долю, ні заздрості, ні розчарування. Її душа переповнена любові, чарівної гармонії і оптимізму. Ця людина не потребує співчуття. Вона сама своєю любов’ю до життя, до людей, своєю небайдужістю здатна впливати на людські душі, злих робити кращими, а слабких – сильнішими».
Кожен з нас має свого ангела-охоронця. Тому і я подарувала цій прекрасній жінці маленького ангелочка. А це, на мою думку, і символічно, бо в ці святкові дні збуваються хоча не всі, то декілька наших бажань. Можливо, і він стане якимось чином іменниці в пригоді.
А збірочка «Промінь сонця моєї душі» з дарчим підписом від авторки зайняла почесне місце у куточку літератури рідного краю Великоустівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Валентина МОВЧАН
Фото автора