Перше серпня. Для нашої родини це особлива дата. Цього дня тато завжди заходив вранці у дім з букетом квітів.
Вставав раненько, ходив по городу, зрізав рожеві гладіолуси, білі ромашки, брунатні жоржини, оранжеві чорнобривці, кілька гілочок м’яти і навіть парасольку кропу. Цей еклектичний букет, що увібрав у себе всі пахощі літа, він дарував мамі в день їхнього весілля. Інші чоловіки купували букети в магазині, а він складав його власноруч. Отак ми й жили, знаючи, що перший день серпня – це день народження нашої сім’ї.
А коли тата не стало і ця дата прийшла вже без нього, я розгубилась. Багаторічний ритуал, який за півсторіччя набув сенсу священнодійства, був зруйнований без того, хто його започаткував.
…Вони зустрілися юними, коли моя романтична мама після закінчення педінституту помчала на Чернігівщину викладати німецьку мову в сільській школі. До села Мізин добиралась із пересадками, автобусів не було, тож їхала по бездоріжжю в кузові вантажівки під проливним дощем. А поруч сидів солдат, який повертався додому після служби в армії. Він дав їй свій плащ…
А потім вони одружилися, і з’явилися на світ ми з сестрою, і закрутилось колесо нашої сімейної історії – історія Макеїв. Дякую тобі, мій Роде, за прихильність і підтримку. Дай Боже, моїм дітям, онукам і правнукам щасливої долі. Мамі – многая літа при міцному здоров’ї. Татові – вічна і світла пам’ять…
Людмила Макей
Дуже вдячний за коротенький роман життя. Мені здається, що Ваші спогади найтепліші. Таких до цього не зустрічав. Вони від щирого серця. Спасибі!