20 лютого минулого року сталося нещастя, яке для знайомих і незнайомих мені людей було величезним потрясінням. З життя пішов друг, товариш, колега, член нашого земляцтва – Анатолій Панасович Бобров.
Сталося це раптово та зненацька, ніхто подібного не очікував від такої здорової, життєлюбної людини, якою був Анатолій. Він походив із славного козацького чернігівського роду Федоренків. Саме це пов’язувало його, народженого на Кіровоградщині, із чернігівською громадою.
Заглянувши у минуле, згадую наше перше знайомство, що відбулось понад 25 років тому. Ще тоді цей чоловік привернув мою увагу своїм неординарним мисленням і діловими якостями. Після цього я мав нагоду спостерігати за його трудовим шлях на підприємствах Міністерства аграрної політики України та в центральному апараті Міністерства харчової промисловості України. Анатолій пройшов шлях від інженера-наладчика електротехнічного цеху виробничого підприємства «Укрцукоренергоналадка» до заступника голови правління ВАТ «Укрцукортеплоізоляція». Він займався питаннями наладки, роботи теплотехнічного та електротехнічного обладнання ТЕЦ цукрових заводів України. Згодом, в якості керівника проектів компанії «Сіменс Україна», Анатолій забезпечував поставки та впровадження сучасних засобів автоматизації на підприємствах харчової промисловості України, займався питаннями автоматизації промислового виробництва та енергозабезпечення на базі сучасної автоматики з використанням комп’ютерів, програмних логічних контролерів і частотного приводу.
Держава, високо цінуючи заслуги та здобутки Анатолія Боброва, відзначила його Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та званням «Почесний працівник харчової промисловості України».
Окрім виробничих питань, Анатолій Панасович приділяв значну увагу громадській діяльності: був членом Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, активним учасником всіх організаційних заходів Чернігівського земляцтва та його ветеранського об’єднання. За цю діяльність Боброва було відзначено чисельними грамотами та відзнаками Київського міського голови, районних державних адміністрацій, орденами Української православної церкви, вищою відзнакою Чернігівського земляцтва.
Скільки душі віддав Анатолій рідному земляцтву. Ветеранській автопробіг, відвідання малої батьківщини і завжди не з пустими руками, допомога ветеранам війни 1941-1945 років та організація зустрічей, фінансова допомога землякам і багато інших добрих справ навіки залишаться в нашій пам’яті.
Згадуючи минуле, я бачу квітучий яблуневий сад, який виростив мій друг.
Анатолій, як батько, виховав сина Євгена – він доктор наук, як дідусь – дуже любив трьох своїх онуків, яким присвячував весь свій вільний час.
Він був патріотом України, людиною глибокої віри у свій народ. І Бог його забрав разом з Героями Небесної Сотні.
По собі Анатолій залишив добру людську пам’ять у всіх хто його знав.
Сергій КУДІН