За часів заснування у селі Городище на Менщині було споруджено дві церкви: Михайлівська та Миколаївська.
Храм Архістратига Михаїла збудовано, ймовірно, ще наприкінці 50-х років ХІІ століття, серед квітучої долини, звідки витікала річка Дягова, доплив річки Мени. За церквою та колишніми руїнами городища село тривалий час називалося Михайловим городищем, тепер – лише Городищем.
Впродовж століть церква не раз руйнувалася. Кожного разу відбудовувалась на тому ж місці. В 1654 році церква згадується як нова.
Храм Чудотворця Миколая збудований у 1763 році і є зразком української козацької архітектури.
З храмом пов`язаний цікавий епізод з біографії мистецтвознавця – «патріарха», академіка Григорія Логвіна, про який читаємо у спогадах Віктора Вечерського: «Десь 1985 року Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури в м. Києві (у цьому інституті Григорій Логвин пропрацював майже 50 років) організував автомобільну експедицію по Лівобережній Україні для вивчення і фіксації пам`яток архітектури. У складі експедиції були Григорій Логвин, Сергій Верговський – завідуючий віділом «Полісся» Музею народної архітектури та побуту України, водій і автор цих рядків. Дорогою з Чернігова на Новгород-Сіверський (якою Григорій Логвин їздив безліч разів) я запропонував звернути з траси й подивитись кілька дерев`яних церков XVIII століття, які мені вдалося виявити під час своїх ще студентських мандрів … Заїхали в село Городище Менського району, до Миколаївської церкви 1763 року. З великими труднощами добились, щоб нам відкрили храм, у якому тоді був склад комбікорму … Ходимо, дивимось, фотографуємо (у Логвина – чудовий німецький фотоапарат «Лінгоф», який всі сприймають за кінокамеру, і який коштує більше, ніж наш автомобіль). Раптом Сергій Верговський каже: «Дивись, як дід труситься!» І справді, наш «Никонович» продовжує фотографувати, і при цьому весь аж тремтить від емоційного збудження і внутрішньої напруги. Коли процес фотографування завершився, він, нарешті, заговорив. І стала зрозумілою причина його нервового збудження. Він сказав, що перед нами – досі незнаний шедевр архітектури світового рівня. Пояснивши дуже образно поетику архітектурних форм і архітектурного простору, він справді довів нам, що ми маємо справу з пам`яткою рівня афінського Парфенону. Я спіймав себе на думці про те, що і я бачив те ж саме, що і «Никонович», але зовсім не так поетично й емоційно наснажено, як він (у свої 75 років!).
Після того упродовж понад 10 років мало не в кожній своїй статті, у кожному своєму виступі Григорій Логвин співав натхненний дифірамб Миколаївській церкві в селі Городищі, як пам`ятці світового значення, не менше!»
У цій церкві 20 років працював священиком Федір Омелянович Кістяківський – родоначальник цілої плеяди видатних українських учених, що відомі по всьому світу. У ній він, за його спогадами хрестив усіх своїх дітей.
Нині церква перебуває в жалюгідному стані. І може бути втрачена. Звичайно, на повну реставрацію потрібні великі кошти. Держава їх сьогодні не має. Але конче необхідно законсервувати пам’ятку. Тобто поновити дах і закрити двері та вікна до кращих часів. Тож земляки-меняни звертаються до всіх небайдужих допомогти зберегти пам’ятку світового значення.
В інтер’єрі збереглася частина розписів і навіть якась скриня з церковним начинням.
Віктор ЯЦУХНО, член Менського відділення земляцтва
Якщо хто має можливість допомогти відремонтувати дах. А ще було б добре, якби пам’ятку занесли до переліку пам’яток ЮНЕСКО.
Підтримую думку пана Миколи: я ось теж гадав, що добре б – якщо це вже таки пам’ятка світового рівня – подати її на затвердження до ЮНЕСКО.
Гадаю лише, що там надто мало знають про нашу деревляну архітектуру, щоб її належно оцінити: їм треба буде ще дуже багато це доводити й пояснювати…
Адже за кордоном наша спадщина майже не популяризується!..