Михайло Михайлович Шмаль, народився 5 січня 1952 року у селі Рудьківка Бобровицького району в селянській родині.
Батько родину покинув… Виховувала Михайла самотня мати-колгоспниця. Усю її рідню рознесли війни та голодування.
У 1959 році, майже восьмирічного, мати віддала Михайла до Рудьківської восьмирічної школи, яку з похвальною грамотою він закінчив у 1967 році. Мати, яка перенесла три голодовки, соціалістичну індустріалізацію та працю остарбайтерки у німецького бауера, часто хворіла, тож жилось дуже сутужно, а тому Михайлик змалку щоліта заробляв собі на книги і одежину. Після школи він вступив до Київського будівельного технікуму на відділення «Промислове та цивільне будівництво».
У 1971 році, після закінчення технікуму, на посаді майстра Михайло Шмаль розпочав свою трудову діяльність на будівництві філії Харківського тракторного заводу у місті Лозова.
Далі, на будівництві різних промислових, житлових та соціально-культурних обʼєктів, працював геодезистом, майстром та старшим виконробом у містах Києві, Василькові, Переяславі, Броварах. Нині мешкає у місті Бровари, перебуває на заслуженому відпочинку, але ще працює методистом у навчальному закладі позашкільної освіти. Має сина та семилітнього онука.
З дитинства Михайло захоплювався літературною творчістю, зокрема – поезією. Під керівництвом шкільного учителя інколи дописував до районної газети. Ще у п’ятому класі написав кільканадцять віршів та умови життя мало сприяли цьому високому заняттю. У технікумі він дивував своїми прозовими переказами та творами на вільну тему викладачів-мовників. Але до поетичної творчості повернувся лише після закінчення технікуму.
На жаль, у молоді роки не вдалося вступити ні до університету, ні до Літературного інституту. Лише на тридцять першому році життя вірші Михайла Шмаля випадково потрапили до рук видатних українських письменників, які і посприяли вступу на українське відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка (вечірньої форми навчання), який він, доволі успішно, закінчив у 1990 році.
1986 року у Будинку дитячої та юнацької творчості міста Бровари (сьогодні – Палац творчості дітей та юнацтва) Михайло Михайлович організував гурток юних шанувальників художнього слова «Горислово». Більше, ніж за 34 роки творчої діяльності дитячого колективу за чотирма напрямами – власне мистецтва поезії, а також художньої прози, декламаторського мистецтва, праці у системі Малої академії наук України десятки його вихованців отримали понад 150 перемог у 40 творчих конкурсах – аж до міжнародного рівня. На матеріалі діяльності колективу видано збірник поезії «Світе ясний» (1997) та літературно-мистецький альманах «Огнищани» (2016). Нині десятки колишніх гуртківців працюють у різних галузях, дотичних до мистецтва Слова: учителями, бібліотекарами, журналістами, на телебаченні, в кіно…. Немало з них публікують свої поетичні книги.
Понад 22 роки працюючи заступником директора позашкільного закладу з навчально-виховної та методичної роботи, Михайло Шмаль опублікував більше 400 журналістських матеріалів у міськрайонній та обласній пресі, а також на сайті закладу – інформацій, інтерв’ю, художніх нарисів про талановитих дітей та педагогів, а також – анотацій творів вихованців гуртка. Ним написані сотні сценаріїв для освітньо-культурних заходів закладу, де постійно використовувалися власні поетичні напрацювання.
Увесь цей час Михайло Михайлович наполегливо шукав шляхи до творчості рідною мовою. Та оригінальна поетична творчість на довгі роки завмерла. Лише у 2007 році він випустив збірку віршів «Обітниця». Тепло зустрінута читачами, вона надихнула автора на створення ще однієї книги – «Мовою серця». За нею було опубліковано частину віршів у книзі «Напевы юности». 2015 року вийшла книга «Зов любові» з українським наповненням. Минулого літа опубліковано вінок сонетів «Любові полум’я». Підготовлена до друку книга «Чорнобривці на вітрі горять».
2010 року Михайло Шмаль став переможцем поетичного конкурсу імені Павла Григоровича Тичини «Добридень тобі, Україно моя!», а 2011 – лауреатом Всеукраїнського поетичного конкурсу «Золотий тризуб». Декілька його методичних розробок з проблем позашкільної освіти отримали перемоги на всеукраїнських конкурсах, а довгорічна педагогічна праця відзначена майже сотнею дипломів, грамот та подяк. У 2007 році нагороджений знаком «Відмінник освіти України». Активний член Чернігівського земляцтва.
Людмила ОРІШКО