На цій світлині ми – сім українських жінок, журналісток, дружин, матерів чи наречених. Ми стоїмо на головній площі Приштини біля підніжжя монументу албанському національному лідеру Скендербеу, поруч із будинком уряду. Ми тримаємо в руках плакати на підтримку українських бійців полку «Азов», які перебувають у полоні рашистів.
Ці плакати цілу ніч власноруч малювали Даша Мещерякова та Катя Білоброва – луганчанка і одеситка, які не з чуток знають про «прєлєсті русского міра».
Нас охороняє поліція Косова та знімають журналісти.
Перехожі звертають увагу на написи на плакатах, які закликають зупинити війну та спинити російську агресію проти України. Дехто проходить повз, дехто спиняється, фотографує і вітає нас словами «Слава Україні!». Але ніхто не залишається байдужим до війни, яку росія розв’язала проти нашої держави. Бо косовари, як ніхто інший, знають про біль війни. Вони 23 роки живуть із незагоєними ранами в своїх душах.
Це лише один епізод із життя українців у Косові 24 серпня, в День Незалежності України. Але він доводить, як важливо мати надійних друзів у лиху годину.
Дякую, Косово! Хочу назавжди зберегти у серці твою підтримку і щиру любов. Rroftë Kosova!
Людмила МАКЕЙ